Вона поставила на собі хрест. А доля подарувала їй нове життя…
Я, Олег, зайшов у квартиру пізно ввечері. На обличчі — втома, в очах — боротьба з самим собою. Мовчки зняв черевики, пройшов у кухню й сів за стіл.
— Олежу, будеш вечеряти? — метушилась навколо Оксана. — Я тут качку спекла, як тобі подобається. Дивись, з яблуками… Чого такий похмурий?
Він подивився на неї прямо, без звичного усміху:
— Оксан, нам треба серйозно поговорити. Я більше не можу жити на два доми. Коли ми, нарешті, будемо разом? У мене є квартира.
Оксана раптом почарніла. Те, від чого вона так довго тікала, наздогнало її.
— Гаразд, — тихо промовила вона. — Але спершу ти маєш познайомитися з моїми дітьми.
Зустрілися в кав’ярні. Андрій і Василь сиділи з одного боку столу, Софійка — поруч із Оксаною. Коли Олег увійшов, діти завмерли, ніби вкопа́ні. Від несподіванки роти роззявили. Оксана спершу не зрозуміла, у чому справа. Але коли сини обмінялися гарячими поглядами, все стало зрозумілим…
— Ти знущаєшся, мамо?! — першим вибухнув Андрій. — У такому віці заводити особисте життя?! Що за сором?
— Мам, ми думали, ти розсудлива… — додав Василь. — У твоїх роках жінки вже онуками доглядають, а не за чоловіками бігають.
— Мені всього сорок чотири, — тихо відповіла Оксана.
— Ось і жила б спокійно, сама. Ми з Андрієм знімемо квартиру. Нам під одним дахом з тобою та твоїм кавалером не по дорозі.
А Софійка відвернулася. І цілий місяць не промовила до матері жодного слова.
Оксана не плакала. Вона просто сиділа вночі в тиші й згадувала своє життя. Як усе почалося.
…Колись вона була відмінницею. Спокійна, розсудлива дівчина, з гарною родиною, з батьками, які боготворили її й мріяли, що дочка вступить до престижного університету. Але в сімнадцять років вона закохалася. У Богдана.
Йому було двадцять чотири. Високий, з хрипкуватим голосом, міцними руками й гордим поглядом. Батькам він не сподобався одразу. Батько вигнав його, коли той прийшов просити її руки. Але Оксана нікого не послухала — і через кілька місяців поїхала з Богданом до іншого міста.
Спочатку все було, як у казці. Народився первісток — Андрій. Батьки допомогли, купили їм квартиру. Потім з’явився Василь — і на щастя подарували ще й трикімнатну. Але тут казка почала перетворюватися на побутовий жах.
Родина Богдана виявилася п’ючою. Брат — дармоїд, батьки — гуляки. Богдан став затримуватися в них все частіше, іноді зникаючи на тижні. Робота? Ха. Хто візьме чоловіка, який щомісяця «відпочиває»?
Оксана тягла все сама. Працювала на двох роботах, вчилася заочно. Ввечері — прибирання. Соромилася просити допомоги у батьків. А чоловік все частіше лежав на дивані, вимагаючи «холодного пива».
Коли вона прийшла з консультації — вагітна третьою — і почула: «Сметани немає? Ну, сходи купи!», вона не витримала. Написала заяву на розлучення. Сама замовила йому таксі, заплатила. Він сміявся і не вірив. А дарма.
Більше він не повернувся. Замки були новими. Сусідка-бабуся стежила, щоб не влаштовував скандалів. Розлучилися швидко. Він навіть не дізнався, що в нього народилася донька.
Через три місяці Богдан погиб. Пожежа, викликана неуАле тепер, коли маленька Даринка сміється у їхньому домі, а діти знову поряд, Оксана усміхається — адже вона нарешті зрозуміла, що щастя не має віку, а любов варта будь-якої боротьби.