Тиша в домі: як швейна машинка змінила долю
Вранці Тарас, як завжди, пішов на роботу. Марійка ж залишилася у напівтемряві спальні, сидячи на краю ліжка, ніби збираючись із силами для чогось важливого. Замість звичного походу на кухню вона пішла у комірку. Там, із трудом відсунувши стару драбину, дістала з верхньої полиці закурену швейну машинку. Важко зітхнувши, Марійка віднесла її у кімнату… Коли Тарас повернувся ввечері, його чекав шок. Посуд у мийці, сорочки у пральці, а Марійка, навіть не глянувши на нього, пішла у свою кімнату, де світло й музика створювали атмосферу якогось дивного свята. Тарас стояв посеред кухні, не розуміючи, що коїться у їхньому домі.
— Знову стрілки на штанах криві, — буркнув Тарас, оглядаючи себе у дзеркалі із звичним невдоволенням. — Марійко, ти взагалі дивилася, як прасувала? Це ж жах!
Марійка стояла позаду, схрестивши руки. Вона бачила, що його дорогі темно-сині штани випрасувані ідеально: стрілки рівні, ані складки, ані плямки. Але сперечатися не стала. Це ранкове шоу перед дзеркалом давно стало ритуалом, і вона навчилася мовчати.
— Із штанами все гаразд, любий, — тихо відповіла вона, намагаючись не видати роздратування.
— Я не причепляюся, я вказую на помилки! — відрізав Тарас. — Невже так важливо зробити, як я прошу? Хіба я вимагаю неможливого?
Він ще раз оглянув себе критичним поглядом, схопив портфель і кинув:
— Гаразд, зійде. Сьогодні важлива угода, повернуся пізно. — Чмокнувши Марійку в щоку, він вийшов, грюкнувши дверима.
Марійка вимкнула світло в коридорі й повільно сіла на пуф біля полиці з взуттям. Ці півгодини самотності були її щоденним сховищем — часом, коли вона поринала у гіркі думки про своє життя. Де вона помилилася? Як усе дійшло до такого?
Марійка й Тарас познайомилися в університеті. Вона вчилася на історика, мріючи стати вчителькою, він — на інженера. Їхня любов була тією самою, про яку пишуть у книги: чистою, безгрошовою, але сповненою надій. Ця любов дала їм сміливості одружитися, незважаючи на порожні кишені й скромні стипендії. Батьки не могли допомогти — обидві родини ледве зводили кінці з кінцями.
Весілля як такого не було — лише роспис у загсі. Гроші, подаровані батьками, пішли на ліжко та дрібниці для кімнати у гуртожитку. Єдиним «посагом» Марійки стала стара швейна машинка від бабусі. Відмовитися було ніяково, хоч і шити часу не було. Машинка пилилася на підвіконні, прикрита вицвілим рушником.
На останньому курсі Тарасу пощастило влаштуватися у будівельну компанію. Він швидко виріс із рядового інженера до керівника, а Марійка почала працювати в школі. Її уроки історії були живими, цікавими — вона любила дітей і мріяла про своїх, сподіваючись незабаром стати матір’ю.
— Навіщо нам поспішати? — охолоджував її запал Тарас. — У цій кімнатці втрьох не розвернешся.
До того часу вони переїхали до однокімнатної квартири, а Тарас змінив громадський транспорт на вживану іномарку.
— І що ти взагалі забула в тій школі? — докоряв він. — У домі безлад, ти цілий день там, а ввечері з зошитами возишся. Я ж пропонував: сиди вдома, займайся господарством. Ось буде порядок — тоді й про дітей подумаємо.
Марійка встигала все: прибирала, готувала, прала. Але Тарасу вічно щось не подобалося. Вона йшла на роботу раніше, і сніданок охолоджувався. Складні страви готувати було ніколи, а розігрітий борщ або вчорашні котлети викликали у нього гримасу. Вранці він вимагав свіжу, ще теплу сорочку, але Марійка прасувала їх раз на тиждень. Тарас бурчав, критикував, і його претензії ставали дедалі голоснішими.
— Коли ти нарешті звільнишся і почнеш нормально дбати про чоловіка й дім? — кидав він. — Від твоєї зарплати користі нуль, без неї ми чудово обійдемося.
Через три роки Марійка здалася. Вона пішла зі школи, вирішивши присвятити себе домівці. А точніше — Тарасу, адже дітей у них так і не з’явилося. Тарас до того часу отримав високу посаду у новій компанії, часто працював удома ввечері.
— Яка дитина, Марійко? — дратувався він. — Буде верещати, заважати спати, працювати. Хочеш, щоб мене звільнили? Ти ж не працюєш, усе на мені!
Дім став для Марійки полем бою. Вона прибирала щодня, готувала складні страви, які Тарас вимагав подавати свіжими. Ресторанну їжу він зневажав, забороняючи замРоки потому, коли вона зустріла Тараса на вулиці, він подивився на її ручні вироби, на щасливого сина, що біг попереду, і вперше за багато років зрозумів, що саме він втратив.