Не на вподобу: як мати зруйнувала щастя сина
Соломія нервувала, поправляючи комір блузки. Вона стояла перед старою хрущовкою в центрі Чернігова. У руках — букет для майбутньої свекрухи та коробка домашніх тістечок. Сьогодні було знайомство з матір’ю її нареченого — Дмитра. День, від якого залежало багато. І, як з’ясувалося згодом, недарма вона хвилювалася…
Ганна Степанівна, мати Дмитра, зустріла їх суворо, але ввічливо. Квартира — простора, охайна, з нотками старої школи. На столі — салати, запечене м’ясо, домашні соління. Видно було, що готувалася. Але її погляд не обманював — холод, недовіра, оцінююче зневажливе ставлення.
— Ну що, Соломіє, ким ти працюєш? Де твої рідні? Як із житлом, фінансами, планами? — питання сипалися одне за одним. Дівчина намагалася відповідати спокійно.
Але напруження зростало. Коли в кімнаті запала незручна тиша, Ганна Степанівна раптом промовила:
— Дімо, йди поможи на кух— Дімо, йди поможи на кухні, там ще вареники залишилися.
Вони пішли, але Соломія чітко почула, як Ганна Степанівна спочатку шепотом, а потім голосніше говорила синові: “Ти що, з глузду з’їхав? Вона ж проста дівчина, з окраїни! У тебе ж перспективи, а вона до чого?!”
Серце Соломії забилося наче дзвін, а в грудях усе стиснулося — вона мовчки взяла свої речі й вийшла, бо зрозумла: там, де мати керує життям сина, місця для щастя немає.