— Ігорю, будь ласка, в останнє! Зміни тему! Ти ж обіцяв більше не зводити розмову на мого сина! — Наталя намагалася стримуватися, але голос тріщав від напруги.
— Та я ж не зводжу, я правду кажу! — буркнув Ігор. — Він сидить у тебе на шиї, а ти йому тільки пестиш чубик. Невже не бачиш, що вирощуєш ледаря?
— Повторюю востаннє: тема закрита! — Наталя ледь не крикнула. — Мій син — студент. Поки вчиться, я його підтримуватиму. Твоєї згоди мені не потрібно!
— То моя думка взагалі нічого не варта? — обурився Ігор. — Ти готова слухати тільки солодкі слова? Ні, кохана, зі мною доведеться рахуватися!
— Не доведеться! — різко відповіла Наталя. — Якщо не замовкнеш, зараз же піду. Знову! Два тижні тому ти клявся, що більше не підніматимеш це питання. Забув?
— Пам’ятаю! — гаркнув Ігор. — Та як мовчати, коли він так поводиться? Ти для нього останню сорочку здаси, а він навіть не цінує!
— Хто тобі сказав, що не цінує? — Наталя затремтіла від гніву. — Олег мене любить і дякує за все. Замовкни, кажу! Кінець розмови!
Вона розвернулася й пішла на кухню, щоб трохи заспокоїтися. Але Ігор, палаючи обуренням, пішов слідом.
— Наталю, ти навіть слухати мене не хочеш? — голос його звучав майже благально. — Я ж заслужив хоча б це!
— Спочатку вирости дитину, а потім розумнішатимеш! — відрізала вона. — Твої слова — пусті балачки заздрісника!
У Ігоря була донька від першого шлюбу, але він не бачив її вісім років — мати дівчинки переїхала до іншого міста, коли тій було лише два роки.
— Заздрісника? — Ігор навіть остовпів. — Ти думаєш, я заздря твоєму ледащові? Який бред!
— Авжеж, заздриш! — кинула Наталя. — Йому всього двадцять, а в нього є все, чого немає в тебе!
— Що, матуся знімає квартиру й щодня кидає гроші на картку? Ось чому я маю заздрити? — їдко запитав Ігор.
— Мабуть, так! — парирувала Наталя. — Інакше за що б ти завже́вся?
— Я просто намагаюся пояснити, що ти його зіпсувала! — не вгавав він.
— Хочу й псую! Він — мій єдиний син, і я можу собі це дозволити! — різко сказала Наталя.
— Ну звісно, ти ж мільйонерка! — зніяковіло проворчав Ігор.
Сварка почалася зовсім не з цього. Наталя сама не зрозуміла, як вони знову дійшли до розмови про Олега. Усе було так мирно: вони сиділи перед телевізором, дивилися рекламу. Показувався ролик про масажне крісло. Ігор запалився ідеєю придбати таке саме, навіть знайшов модель за хорошу ціну.
Наталя не запротестувала, але нагадала:
— Давай не зараз, а трохи пізніше. Я ж просила поки що не робити великих покупок, доки мені не виплатять зарплату. Можливо, доведеться в тебе позичити.
Вона ніколи не просила в Ігоря грошей. Зарплату їй затримували рідко, але зараз якраз таке сталося. Наталя працювала віддалено, з дому виходила лише до магазину. Цілими днями вона сиділа за ноутбуком, щось друкувала, перевіряла, але за це платили добре — вдвічі більше, ніж Ігорю. Не мільйони, звісно, але на оренду, їжу та допомогу синові вистачало.
— Наталю, тобі не здається, що якщо грошей не вистачає, хтось міг би знайти підробіток? — з намовою запитав Ігор.
— Ти про Олега? — насупилася вона. — Я ж сказала: я проти. Я відправила його вчитися, а не кричати «Вільна каса»!
— Він чоловік! Повинен розуміти, що гроші не з неба падають! — обурився Ігор.
— Він і без тебе це знає! — відрезала Наталя.
— Нічого він не знає, поки ти йому все на блюдечку подаєш! — не втихав Ігор.
— Це не твоя справа! Годі! Ти мене втомив! — викрикнула Наталя.
Сварка тривала ще добру половину години, поки не втихла. Наталя, намагаючись згладити напругу, пішла на кухню, заварила чай і зробила бутерброди.
— Частуйся, — сказала вона, підсунувши тарілку.
Ігор скривився і відсунув її.
— Не хо**—** Наталя тримала в руках чашку кави, усміхнулася через сльози та зрозуміла: іноді краще бути самотньою, ніж поряд із тим, хто змушує тебе відчувати себе непотрібною.