Мій чоловік, що поки ще ним є, родом з іншого міста. Давним-давно його відправили до нас на строкову службу. Після армії він не повернувся додому, а залишився тут. Тоді він почав жити з дівчиною, з якою познайомився під час служби.
Спільне життя не склалось — розійшлися. Дмитро зняв квартиру і продовжив працювати. Додому його кликали — там мати, два брати та сестра, всі старші, але він не поїхав.
Ми з Дмитром познайомилися 7 років тому. У мене — стара мати, я — пізня дитина. І залишити маму не могла ні за яких умов. Дмитро з цим погодився і переїхав до нас. У проханні про реєстрацію мама йому відмовила одразу. Так він і жив, з іншою пропискою.
Окрім мами, у мене є дитина з першого шлюбу — донька Марія, або Марійка, як ми її кличемо. Зараз їй 9 років.
Через рік спільного життя ми розписалися, без урочистостей. У Дмитра тоді були проблеми зі здоров’ям, тому він не працював. Грошей на весілля не було, та ми й не хотіли розкоші.
Поки Дмитро сидів вдома, він зробив ремонт у маминій квартирі. Ми з мамою — вона з пенсії, я з зарплати — давали йому гроші на матеріали, а він все робив своїми руками. Переклеїли шпалери, замінили міжкімнатні двері, переклали плитку на кухні й у ванній — у нас вона суміщена. Ще зробили натяжну стелю, але цим займалися фахівці.
Мама з Дмитром ладили, сварки між ними не було. Дмитро — у одній кімнаті, мама — з онукою по вечорах і вихідних. Я працювала за графіком два через два, але вихідні траплялися рідко — брала більше змін, щоб прогодувати родину.
Окрім зарплати, у мене були ще аліменти. Гроші йшли тільки на доньку. Частина — на одяг, садочок, потім школа, форма, підручники, гуртки. Іншу частину я відкладала — на навчання чи невелике житло. Колишній чоловік не жадібний, тому до її повноліття має накопичитись.
Дмитро майже не спілкувався з Марійкою. Я не перекладала свою дитину на нинішнього чоловіка. До того ж, у неї є батько, який проводить з нею час. Тому я не наполягала на тому, щоб вони зблизилися.
Ось і вся передісторія. Спільних дітей у нас нема — я не хотіла.
Місяць тому сталася ситуація. Дмитро (він влаштувався на роботу півроку тому) звечора кудись збирався. На моє питання — куди, відповів:
— Сестра з племінником приїжджають, треба зустріти.
Я подумала, вони зупиняться у знайомих або в готелі. Не могла уявити, що Дмитро привезе їх до нас. Але він привіз.
За ним у квартиру увійшла світловолоса жінка років сорока з хлопцем 18–19 років і сказала:
— Я — Олена, а це — Олексій, мій син.
Дмитро, ніби нічого не сталося, запросив їх увійти і пішов до машини за валізами.
Я посадила гостей пити чай і покликала чоловіка поговорити.
— Олену кинув чоловік. Їй ніде жити, я запросив їх до нас, — поставив мене перед фактом Дмитро.
— Чому ти не запитав моєї думки? Це — мамина квартира, треба було й її порадитись. До того ж, де вони житимуть?
У Дмитра все виявилося просто. У мами трикімнатна квартира. В одній кімнаті — мама, в іншій — ми з Дмитром, у третій — Марійка. Так от, я маю переїхати до мами з донькою. У кімнату Марійки поселять Олексія, а Олена житиме з Дмитром.
Ми посварилися. Чому Олексій не може жити з матір’ю? Але Дмитро стояв на своєму.
Мама не зраділа гостям. Вона чітко сказала, що вони тут — максимум на пару днів. Ще й додала: «Треба було спитати, чи я вже не господиня?».
Дмитро розлютився:
— Я з вашої халупи палац зробив! БудеЯ випровадила його разом із «сестрою», мама витерла сльози, а Марійка обійняла мене й прошепотіла: «Все буде добре, мамо».