— Спочатку постаріла, а тепер ще й захворіла! Усе, подаю на розлучення! — кинув чоловік, роздратовано зачиняючи двері. Він і гадки не мав, наскільки сильно помилявся…
Маріана сиділа за кухонним столом, міцно стискаючи телефон у руках. Голос у трубці повідомив їй таку несподівану новину, що на мить світ перестав існувати. Думки метушилися в голові, але жодна не складалася в чіткий план дій.
Що робити? Це питання билося всередині, та відповіді не було. Ділитися з кимось своїми переживаннями Маріана не збиралася — давно зрозуміла, що люди рідко щиро радіють чужому щастю та ще рідше співпереживають у біді. Слова — одне, а що в душі у людини, ніхто не знає.
Колись вона могла розповісти все батькам. Вони були її опорою. Та тепер їх не стало, і Маріані так бракувало їхньої підтримки. Чоловік? Колись вона довіряла йому, але останнім часом помічала, що він став холоднішим. Все частіше кидав двозначні зауваження про вік, натякав, що «осінь життя» підкралася надто рано. То статтю в інтернеті процитує про те, що жінки старіють швидше за чоловіків, то вкіс докорять, що вона перестала доглядати за собою.
Але Маріана не розуміла, у чому змінилася. Все так само ходила до перукарки, робила манікюр вдома після невдалого досвіду в салоні, підбирала стильний одяг. Звичайно, роки залишили слід, але ж і чоловік не молодшав. Інші пари їхнього віку гуляли, тримаючись за руки, сміялися, будували плани. А Маріана все частіше залишалася сама — чоловік став затримуватися на роботі, і вона чудово розуміла, що ці «затримки» мають зовсім інше пояснення.
Ділитися сумнівами з дітьми вона не хотіла. Донька нещодавно вийшла заміж, навіть чекала дитини, а син навчався в іншому місті. Маріана вирішила їх не турбувати. Але одне вона знала точно — з чоловіком треба поговорити. Нехай раз і назавжди скаже, чи залишився в ньому ще той чоловік, у якого вона колись закохалася.
Ввечері вона зустріла Миколу з роботи з серйозним виразом обличчя.
— Щось трапилося? — здивувався він, помітивши її погляд.
— Так, — Маріана глибоко зітхнула, підбираючи слова. — Мені поставили невтішний діагноз. Скажи, якщо мені знадобиться допомога, ти будеш поруч?
Микола занервував.
— Що за діагноз?
— Це неважливо, — відповіла вона. — Важливо — чи залишишся ти зі мною, якщо мені стане тяжко?
Чоловік видихнув, провів рукою по обличчю й сів у крісло.
— Мар’яно, розумієшь… Ти сама дала мені привід поговорити про це. Я давно хотів, але все відкладав. Одним словом, я йду. Ти почала старіти надто рано, а тепер ще й хвороба… Вибач, але я не готовий доглядати за тобою. Мені ще жити й жити, а тут… проблеми. Та й інша жінка в мене є. Ти впораєшся, ти завжди справлялася.
Він швидко підвівся, пройшов у спальню, склав речі у сумку.
— Потім за рештою заїду. Лікуйся. Не суди стрілою.
Двері грюкнули, і Маріана залишилася сама. Вона не плакала. Лише втомлено посміхнулася: «Що й треба було довести».
Минуло кілька днів. Маріана сиділа біля вікна, розмірковуючи, що робити далі. Задзвонив телефон. На екрані з’явився номер сина.
— Мам, ти вдома? — бадьоро запитав Андрій.
— Так, звичайно. Коли приїдеш?
— Ось у чому сюрприз! Мене направляють на практику в нашому місті! Уявляєш?
Маріана розсміялася.
— Оце подарунок!
Вперше за довгий час їй стало легко на душі.
За тиждень Андрій був вдома. Того ж вечора Маріана вирішила поговорити з ним.
— Андрію, я дізналася дещо важливе… — почала вона. — Мені недавно подзвонив нотаріус. Уявляєш, виявилося, що я не була рідною донькою своїм батькам. Моя справжня мати покинула мене немовлям і поїхала за кордон з багатим чоловіком. Недавно вона овдовіла, найняла детектива, щоб мене знайти. Але не встигла — загинула в авіакатастрофі. Тепер мені пропонують вступити у спадок.
Андрій присвиснув.
— Оце поворот! А ти сумніваєшся?
— Так. Я не знаю, як до цього ставитися. Вона відмовилася від мене, а тепер я маю прийняти її гроші?
— Мам, але якщо ти відмовишся, все дістанеться невідомо кому. А так… Ти будеш забезпечена.
— Ти маєш рацію. Але я навіть не знаю, з чого почати. Мови не знаю, закордонного паспорта немає…
— Ми все вирішимо, — впевнено сказав Андрій. — Я знайду юриста, який допоможе.
За кілька днів Маріана стояла біля трапу літака в незнайомій країні. Поруч із нею — її супровідник, Володимир, досвідчений юрист, який знав усі тонкощі справи. Він виявився не лише професіоналом, але й цікавим співрозмовником.
— Мар’яно, знаєте, я не відразу погодився на цю роботу. Але щось підказало мені, що зустріч з вами буде важливою— Тоді приїжджайте в гості, — м’яко промовила вона, і в його очах з’явилася надія, яка зробила її серце теплішим на цілий світ.