ГРІХ З ГОРІХОМ, ЯДРО З ВІДРОМ
—Ну не можна ж так палати юнацькими пристрастями в його віці! Сорок шість років!
Що в нього в голові? Ця дівчина йому за доньку годиться! Яке там може бути кохання? Хм… Закохався, як миш у бочку впав! Не розумію й не хочу розуміти! — обурювалася Оксана поведінкою свого чоловіка.
Усе це обурення вислуховувала її найкраща подруга — Марія.
—Не роби поспішних висновків, Оксанко. Усе налагодиться. У тебе ж ідеальна сім’я, — заспокоювала подругу Марія.
Хоча й Марія, і колеги по роботі, і сусіди чудово знали, що спокій заможної родини Оксани тримається на волосині.
Тарас (чоловік Оксани) ніби з ланцюга зірвався. Він був сам не свій.
…Все почалося з ДТП. Саме ця подія перетворилася спочатку на мимовільний інтерес, а потім — на останнє палке кохання.
Була зима. Ожеледь. Щоранку Тарас їхав до офісу на своїй машині. Того дня він їхав обережно, повільно. На пішохідному переході зупинився.
Раптом із нізвідки вискочила дівчина і всім тілом впала на капот його авто. Тарас нічого не зрозумів. Спочатку йому здалося, що вона навмисне кинулася під колеса. Але роздумувати було неколи. Він миттю вискочив з машини на допомогу.
Постраждала стогнала.
Тарас посадив її в авто і хотів везти до травмпункту. Але дівчина рішуче відмовилася. Казала, що їй вже краще. А от від гарячої кави не відмовилась би…
Тарас привіз незнайомку до свого офісу.
Нагодував смачною кавою з бутербродами.
Познайомилися. Дівчину звали Соломією. Тарас помітив, що вона була гарна: мила, з курносим носиком, кучерявим волоссям і не по роках серйозним поглядом. І ще вона здавалася чарівною, ніби з казки. Хотілося дивитися на неї безперервно і слухати її заворожуючий голос. Але Тарас швидко взяв себе в руки. Струснув головою, ніби зітхаючи з навіяння, і проводив дівчину до виходу. Він і так витратив забагато робочого часу. В останній момент Тарас сунув Соломії свою візитку. Просто з виховання.
—Соломіє, дзвоніть, якщо що…
До вечора Тарас майже забув про ранковий інцидент.
Через два дні Соломія подзвонила. Попросила про зустріч. Казала, що справа термінова.
Тарас, все ще відчуваючи провину перед нею, приїхав.
«Постраждала» розчинила двері своєї крихітної квартирки. Тарас зайшов. У дівчини була перев’язана ліва рука.
—Бачите, Тарасе… Хотіла повісити картину на кухні. Не виходить. Рука болить. Допоможете? — скривилася від болю Соломія.
—Звісно, допоможу. Давайте інструменти, — одразу погодився Тарас.
Картину швидко прикріпили до стіни. А на столі вже стояла пляшка вина та фруктове асорті.
—Треба відзначити подію. Давно мріяла повісити цю картину. Та чоловічих рук не було, — так запросила Соломія гостя до столу.
Тарас не зміг відмовити. Йому стало шкода дівчину. Така гарна — і сама…
Вино розговорами випили, фрукти залишилися. Їсти не хотілося. Була одна непереборна бажання — говорити, говорити, говорити…
Додому Тарас повернувся загадковий і приголомшений. Була вже ніч. Дружина й донька спали. Вони знали — для нього робота на першому місці. Бувало, і світало, коли він їхав з офісу.
А через півроку Тарас заявив, що йде з сім’ї. Дружина Оксана й донька Настя подумали, що він збожеволів.
Звісно, Оксана помічала зміни в чоловікові. По-перше, він забув про її день народження. Такого не було ніколи. По-друге, сімейний бюджет чомусь скоротився втричі. По-третє, Тарас рідше бував вдома. Можна було б знайти й «по-четверте», й «по-десяте»…
Оксана гнала від себе лихі думки. Не хотілося вірити в найгірше. Вона завжди сміялася з приказки «сивина в бороду, а біс у ребро».
Оксана була впевнена у своєму чоловікові на всі сто. До того ж вона завжди дбала про себе. Навіть мала шанувальників на роботі. Але всі їхні спроби розбивалися об її недоступність. Оксана любила лише чоловіка і вірила лише йому.
І раптом такий удар!
Оксана в істериці кинулася до доньки Насті.
—Настуню, дізнайся у тата всі подробиці. Хто ця розлучниця? Наскільки це серйозно?
А Настя вже таємно від матері побувала у тата. Їй теперішньо кортіло розкрити цю таємницю.
—Мамо, скажу тобі гірку правду. Наш тато закоханий. Без сумніву. Ця дівчина на п’ять років старша за мене. Їй двадцять шість. У неї гарне ім’я — Соломія. Знаєш, мені здалося, вона дуже схожа на тебе в молодості. Прям така сама, — припечатала Настя.
Оксана від цих слів зніяковіла й зблідла. А коли Настя показала фото розлучниці на телефоні, Оксана попросила заспокійливе.
—Господи! Невже? Цього не може бути! — причитала вона.
Настя нічТой ночі Оксана стояла біля вікна, дивлячись на мокрі від дощу вулиці, і раптом зрозуміла, що доля іноді повертається, наче закрита книга, яку хтось несподівано відкриває на тій самій сторінці.