**СЕРЦЕ ЗНОВУ Б’ЄТЬСЯ**
Оксана народила свою Соломію невість від кого. Так би мовити, «послизнулася» до шлюбу.
Так, за Оксаною палко закохувався один парубок. До вінця, правда, не запрошував. Зате був блискучим як зірка й ввічливим.
Оксана брала кавалера під руку й з гордо піднятою головою вела його повз бабусь-«соняшників», що сиділи біля під’їзду. Ці пенсіонерки завжди (наче соняшники за сонцем) повертали голови вслід усім, хто проходив.
Парубок ніде не працював. Волів літати життям, як метелик. Оксана його годувала, поїла, спати клала поруч. Готова була стелитися квітчастим килимом на його шляху.
Але одного дня кавалер заявив, що йому нудно з Оксаною, що вона не цінує його як чоловіка. До того ж, могла б його хоч раз на море вивезти, якщо любить…
Оксана проплакала тиждень. Потім розірвала фото «недолюбленого» й спалила. Цілий місяць дівчина страждала сама. А потім зустріла Богдана.
…Якось ранком Оксана спізнювалася на роботу. Нервово чекала на автобус. Раптом біля неї зупинилося таксі. Водій відчинив двері й запропонував підвезти. Оксана, не думаючи, сіла в авто.
Дорогою чоловік заговорив. Дівчина відразу його оцінила: середніх літ, охайний, виголений, у чистій сорочці. А ще її зворушила його ввічливість. Весь його вигляд видавав турботливу жіночу руку. Оксана подумала, що це мама.
Богдан (так він представився) був прямою протилежністю першого. Оксана, не вагаючись, залишила йому свій номер. Їй захотілося продовжити знайомство. Це був єдиний раз, коли вона проїхалася таксі безкоштовно.
…Вони почали зустрічатися. Богдан засипав Оксану квітами, дарував подарунки, ніжно кохав.
Одного разу навесні вони гуляли лісом. На душі було легко й радісно. Оксана почала збирати підсніжники. Богдан, бачачи її захоплення, теж приєднався. «Урожай» зібрали. Дівчина сіла в авто зі своїм букетиком.
Богдан поклав свій великий букет на заднє сидіння. Оксані одразу спало на думку: «Дружині…» Запитати не наважилася. А якщо одружений? А вона вже звикла до чемного Богдана за півроку. І вирішила солодко обманювати себе. Промовчала…
Але скоро до Оксани прийшла дружина Богдана. Привела двох малих дітей і сказала:
— Ось, голубко, виховуйте їх! Вони дуже люблять тата!
Оксана, приголомшена, лише прошепотіла:
— Вибачте, я не знала… Вашої родини руйнувати не хочу. Під чужим порогом гнізда не вітиму.
Того ж вечора вона розірвала стосунки з «одруженим».
…Наступним коханим став Зураб.
Він був грузином. Їхній роман був яскравим, але коротким. Цей чоловік ураганом увірвався в її життя й вихром зник.
Оксана познайомилася з ним на дні народження подруги. Зураб відразу захопив лагідну дівчину. Вона не спротивлялася й піддалася його харизмі.
Він підкорив її щирістю, щедрістю й безмежним оптимізмом. З ним їй було неколи сумувати. У Зураба завжди були плани на всі дні. Здавалося, у нього ніколи не було проблем. Оксана готова була бігти за ним на край світу. Але, на жаль…
Рік він носив її на руках. А потім поїхав додому, в Грузію. Не прижився в Україні. То клімат не підійшов, то мати хвора кликала…
Оксана почувалася кинутою. Вирішила: «Досить страждань. Житиму сама. Зате без сліз».
Але коли вона змирилася з самотністю, дізналася, що під її серцем — нове життя. Оксана завмерла! Хто батько? Як жити далі? Як не збожеволіти?
…Народилася дівчинка. Оксана назвала її Марійкою. Дочка стала її світом. Дівчинка була схожа на Зураба: кучері, чорні очі й чаруюча посмішка. І це раділо Оксану. Може, тому, що вона кохала його, як нікого. Дивлячись на Марійку, вона згадувала веселі дні з Зурабом.
Звісно, інколи хотілося вити від безвиході, заздрити заміжнім подругам. Але виховання дитини забирало весь час. Плакати було неколи.
…Першого вересня Марійка пішла до школи. Її посадили за парту з хлопчиком на ім’я Денис. Він їй одразу не сподобався. А Денис назвав дівчинку «кучерявою дурною».
Діти стали ворогувати. Вчительці довелося розсадити їх. Але на перервах вони все одно сварилися.
Оксана прийшла до школи, щоб з’ясувати, чому дочка повертається подряпаною. Вчителька, почуваючись винною, дала адресу Дениса. Мовляв, вирішуйте з його батьками.
Оксана, не довго думаючи, пішла захищати Марійку.
…Двері відчинив чоловік. Він витирав руки рушником, що висів у нього на шиї.
— До мене? Заходьте, будь ласка. Пригощу вас кавою. Тільки спершу нагодую свого бешкетника, — метушливо пішов на кухню.
Оксана роззулася й зайшла у кімнату. Відразу зрозуміла:…І так, у житті Оксани завжди знаходилося місце для любові, навіть коли здавалося, що серце вже ніколи не загоїться.