У маленькому містечку, де церковні дзвони змішувалися з гамором ринку, жила Марія Іванівна. П’ятдесят років, власна квартирка у центрі, робота бухгалтеркою на місцевій меблевій фабриці — життя, як вважала жінка, склалося гідно. Звичайно, без родини, без дітей, зате з ідеальним ладом у кожній шафі та відчуттям власної правильності.
На тлі сусідів її існування здавалося райдужним винятком. Ось же Оксана Миколаївна, пенсіонерка з фіолетовим ірокезом! «У вісімдесят років — і таке безголов’я!» — кип’ятилася Марія, зустрічаючи ту в ліфті. Ще гірша була Катруся з третього поверху — двадцятирічна дівчина з п’ятирічною донечкою Софійкою. «Шлюбниця! Передчуваю, ще й з північного відділу міськради», — воркотіла Марія, помічаючи, як та обнімається з тією «пурпуровою відьмою».
А найбільше її лякав сусід Юрко — височенний чоловік з татуюваннями від шиї до зап’ясть. «Мабуть, колишній зек, — шепотіла вона подрузі по телефону. — Дивись, щоб і твого сина не звабив на цю доріжку».
Та одного вечора після роботи світ похитнувся. Від стресу через недостачу на складі у Марії закрутилося в голові, ноги стали ватяними. Вона впала на лаву біля під’їзду, і раптом до її руки торкнулася… Оксана Миколаївна.
— Трясця, дівчино, ви біліша за стіну! — крикнула та, смикаючи її за рукав. — Юрко! Швидше!
Юрко виявився не зеком, а кардіологом. Він виміряв тиск, давав таблетки, жартуючи: «Такі молодиці, як ви, мають пильнувати за серцем».
Коли Марія приходила до тями, у двері постукали. На порозі стояла Оксана з Софійкою:
— Вибачте, що без запрошення, — вона потіпала дівчинку по плечу. — Ця мала наполягла. Каже, «тетя Марія має солодке».
Виявилося, що «шлюбниця» Катруся — це старша сестра, яка після загибелі батьків у ДТП удочерила сестричку. А «пурпурова відьма» — колишня медсестра, яка двадцять років доглядала за паралізованою матір’ю.
— Тільки не жадібте на вареники, Марічко, — сміялась Оксана, коли та несла до столу банку з вишневим варенням.
А Юрко того вечора навчив Софійку складати оригамі. Дивлячись, як дівчинка сміється, Марія раптом згадала про флакон з фарбою для волосся, який рік лежав у неї в шухляді. «Може, пофарбуюсь у бурштиновий?» — подумала вона і несміливо торкнулася свого сивого чола.