**Щирі чоловічі сльози**
– Куди це ти такий виряджений? – поцікавився сусід, побачивши Богдана у строгому костюмі з краваткою.
– До сина на випускний, – відповів той.
– Отакої! Як швидко ростуть чужі діти…
– Свої теж, – усміхнувся Богдан.
– Та ну… Значить, скоро від аліментів звільнишся?
Богдан так глянув на сусіда, що тому аж млосно стало:
– До чого тут це?
– Як до чого? Не набридло гроші колишній віддавати?
– Не набридло, – кинув Богдан і, залишивши сусіда в розгубленості, пішов геть.
Повільно настрій повертався. Нахлинули спогади…
***
Того дня, коли його життя різко змінилося, Богдан пребував у повній апатії.
Здавалося б: вільна людина, заробляє краще за багатьох, мешкає у гарній квартирі, увагою жінок не обділений, на роботі – усе чудово, бізнес квітне. То чому ж йому так кепсько? Ніщо не радує. Нічого не хочеться. Усе байдуже.
Вийшовши з офісу, Богдан зрозумів, що зараз почнеться дощ. Небо затягнулося хмарами, піднявся сильний вітер.
Він викликав таксі – не вистачало ще промокнути.
Машина, як на зло, була в сервісі, а parasolky Богдан відроддя не тримав.
Плюхнувся на заднє сидіння і провалився у внутрішню порожнечу.
Водій щось говорив, намагаючись справити враження на явно заможнього клієнта, по радіо грала якась сумна пісня…
Богдан не любив таку музику…
І раптом почув слова, які миттєво повернули його до реальності.
Я живий тоді бездумно й безтурботно,
Шальна кров грала, як вино.
Її любов здавалась безмежною,
А я не міг подумати про інше.
Але день у день марнуючи даремно,
Я робив їй боляче й болячіше,
І втратив святу любов її —
У ті дні, коли вона була могою…
Усе всередині занило… Біль розлилася тілом, і Богдан раптом усвідомив її джерело.
Оля…
Оленька…
Ольга…
Так він називав її у різні періоди життя.
Їхній шкільний роман закінчився шлюбом. Ніхто не вірив, що красуня Ольга Шевченко все ж стане дружиною відомого всій школі хулігана Богдана Коваленка.
А він вірив. Знав, що так і буде. Бо без неї він не міг жити…
Заради неї він навчався, заради неї пробивався в житті, заради неї став тим, ким є.
А вона…
Вона завжди була поруч. Любила. Пітлувала. Надихала.
Народила двох синів.
Завжди спокійна, уважна, гарна.
Ані докору, ані скарги.
Вона була завжди і всім задоволена.
І в якийсь момент Богдан вирішив, що так буде завжди. Що це – даність. Що вона ніколи і нікуди від нього не піде. Усе зрозуміє, усе пробачить. Буде поряд, що б не сталося.
І Богдана понесло. З’явилися гроші, а з ними друзі, дівчата, корпоративи до ранку…
Оля мовчала. Ні про що не питала. Приймала як належне…
Ростила синів…
Він не виправдовувався, не просив вибачення, не допомагав.
Забезпечував.
Вважав, що цього достатньо, щоб вона була щаслива.
Помилився.
Одного разу все закінчилося фразою дружини:
– Богдане, я більше не кохаю тебе.
– Та годі! – здивувався він, – ти просто втомилася. Давай вечеряти…
Вона поставила тарілки на стіл. І різко сказала:
– Ти не зрозумів. Ми повинні розлучитися. Я більше не можу і не хочу бути з тобою.
– А про дітей ти подумала?! – скрикнув Богдан і сам здригнувся від банальності сказаного.
– Звісно. Вони мають жити в любові… а не у шлюбі…
– Ну й іди геть! – гаркнув Богдан, схопив куртку і вийшов із дому.
Три дні не з’являвся. Думав. Сподівався, що вона почне його шукати, дзвонити.
Оля мовчала.
Він повернувся додому і в передпокої побачив сумки з її речами. Її та дітей…
– Що ти робиш? – запитав він.
– Речі збираю, – спокійно відповіла Ольга.
– Навіщо?
Вона здивовано глянула на нього.
– Годі це, – Богдан скривився, – не треба… Я сам піду…
І пішов.
Усе залишив дружині та синам.
У його картині світу інакше бути не могло.
Після розлучення Ольга кілька років була сама. Він точно це знав. Тому приїжджав, коли хотів, привозив подарунки дітям, вимагав поваги. Вважав, що має на це право.
А потім Ольга несподівано вийшла заміж.
Богдан був у шаленій злобі. Як вона насмілилася?! Вона! Мати його дітей! Та вона ноги має йому цілувати, що він їй усе залишив, такі аліменти платить, окрім цього допомагає!
І він почав методично отруювати життя колишній дружині.
Особливо, коли напивався.
Так, таке з ним стало траплятися часто.
Дзвонив, писав смс з образами…
Навіть погрожував…
Оля не реагувала. Просто в якийсь момент заблокувала його у соцмережах і телефоні.
Тоді він став чатувати її на вулиці…
І тепер, дивлячись на своїх синів, які сміялися поруч із чоловіком Ольги, Богдан усміхнувся, зрозумівши, що справжнє щастя – це не володіння, а вміння бути щасливим за тих, кого любиш.