Після розлучення з чоловіком, Соломія довго не могла зібратися духом. Вона кохала свого Богдана, любила безмежно, вже така її вдача. Коли вже віддає серце, то назавжди – вся себе віддавала чоловікові та синові. Ну з сином зрозуміло – це єдина людина в житті жінки, яку неможливо розлюбити ніколи й ні за яких обставин.
Тарас після школи вирішив стати лікарем, тому вступив до медуніверситету у Львові. Соломія сподівалася, що він залишиться поруч, але син обрав інший шлях. Богдану було байдуже, він взагалі ставився до всього з холодком.
– Ну що ти, Соломіє, хай хлопець стане лікарем, хай живе своїм життям.
А син мріяв про це з дитинства.
– Мамо, ти ж знаєш, що я завжди хотів допомагати людям. Це не новина. Так, я знаю, тобі важко, але я маю йти своїм шляхом. Обіцяю, як тільки зможу – приїжджатиму. Ти найкраща мама у світі, пам’ятай це. Я завжди поруч, якщо знадобиться допомога.
Він їхав на сесію – це були останні канікули перед дипломом.
– Сину, я вірю в тебе. Дякую за теплі слова. Та в мене ще й твій тато поруч, тож усе буде добре. Не хвилюйся за нас.
Після інституту Тарас одружився, влаштувався у Києві, народилася онука. Соломія тужила за ними, але чекала на його відпустку.
З Богданом прожили двадцять п’ять років. Здавалося, усе було добре. Соломія – гарна, освічена, розумна. До речі, Богдан довго добивався її університеті, хоча конкурентів було чимало.
Вона завжди вміла згладити гострі кути, була тактовною і врівноваженою. А от чоловік – різкий і грубуватий. Та вона знайшла до нього підхід. Допомогла йому відкрити автосервіс, складала бізнес-план, вела облік.
Разом із подругами – Оксаною та Дариною – вони часто зустрічалися в кав’ярні. Оксана працювала з нею в одній фірмі, а Дарина – домогосподарка, жила за містом у великому будинку. Того дня Дарина приїхала до міста – у неї народився внук.
Оксана раптом запитала:
– Соломіє, а ти Богданові у всьому довіряєш?
– Ну так, ми ж не маємо секретів. Чому питаєш?
Подруги переглянулися.
– Я бачила його в кафе з молодою дівчиною. Вона тримала його під руку. Він мене не помітив, був захоплений.
Соломія збентежилася.
– Може, це колега? У нього ж є дівчата в офісі. Іноді затримується, але це через клієнтів.
Після тієї розмови вона почала пильніше стежити за чоловіком, але потім знову заспокоїлася.
Але одного дня до дверей прийшла дівчина – вагітна, з легенькою усмішкою.
– Добрий день.
– Доброго здоров’я. Ви до кого?
– Ви Соломія? Богдан мені казав, що його дружина хвора та немолода… А ви така гарна.
– Так, я – Соломія. А ви хто?
– Я Марічка. Я вагітна від Богдана. Ми зустрічаємось давно. Він обіцяв мені одружитися, але все не наважується вам сказати.
Соломія оніміла. Марічка продовжувала:
– Мені двадцять. Познайомились у соцмережах. Мені потрібен забезпечений чоловік. Відпустіть його.
– Добре, забирай його. – Соломія виставила її за двері.
Замкнувшись у кімнаті, вона розплакалася. Але до повернення чоловіка прийшла до тями.
– Привіт, любий. Ось твої речі. Забирай і йди.
– Що сталося?
– Твоя Марічка вже все розповіла. Ти вільний.
Він благав залишитися, але Соломія була непохитна.
За місяць вони зустрілися у кафе. Богдан вимагав поділу квартири, яку купив її батько.
– Або ти залишаєш мені квартиру, а бізнес – тобі, або ділимо все навпіл – але житло тобі не дістанеться. Вибирай.
Батько Соломії поговорив із Богданом, і той здався.
Минуло півроку. Соломія звикла до самотності, але інколи думала:
– Я зрозуміла одну річ – не можна любити чоловіка сильніше, ніж себе. Він не оцінить твоєї відданості. Чим більше я йому прощала, тим більше він нахабнів. Тепер я буду любити себе та своїх близьких.
Вона їхала до сина, накупила подарунків. І нагадувала собі:
– Життя занадто коротке, щоб витрачати його на гіркоту.
У гостях вона не почувалася самотньою. Онука не злазила з неї. Тарас знав про розлучення, але не зачіпав тему.
Якось він подзвонив батькові, телефон взяла Марічка. Він кинув трубку.
А повертаючись додому, Соломія помітила, що чоловік у вагоні постійно дивиться на неї. Він чекав на пероні.
– Вибачте, дозвольте познайомитися. Я – Юрій.
– Соломія.
Його погляд був теплим і добрим. Він запропонував підвезти.
Виявилося, Юрій шість років жив один – дружина та донька загинули в автокатастрофі.
Вони знайшли в одне одному рідну душу. Через рік, на своєму ювілеї, він зробив їй пропозицію.
Поряд з Юрієм Соломія почувалася, як за кам’яною стіною. Вона нарешті зрозуміла, що таке справжня опора.