Як Тарас у 50 років на сайті знайомств наречену шукав
Тарас Іванович Коваленко, 50 років, неодружений, сивуватий чоловік з високим, як він сам запевняв, інтелектом і дуже специфічною харизмою, сидів у старому кріслі у своїй однушці на околиці Львова і гладив кота Рудька. Того самого Рудька, який, судячи з його виразу морди й зухвалого погляду, давно мріяв втекти від господаря, але терпів його з жалю. Життя Тараса останніми роками котилося під ухил. Роботи не було, перспективи — нульові, а інтер’єр квартири складався зі старого серванту, потертого дивана та килима, що прикривав жахливу тріщину в підлозі.
Але того дня доля нагадала про себе. Тарас, розмірковуючи за чашкою чаю з пакетика, раптом вирішив, що пора знайти своє щастя. Ні, не якесь абстрактне, а справжнє — у вигляді багатої та гарненької жінки. Бо, як свідчила його формула успіху, *«дай мені забезпечену дружину — і я поверну собі гідність»*. На роботу влаштуватися він так і не зміг, але навіщо, якщо можна одразу прийти до вже готового життя — з домашньою кухнею, теплом і технікою останньої моделі?
Він увімкнув ноутбук, знайдений колись на смітнику, зайшов на популярний сайт знайомств і створив анкету. Справа пішла швидко, хоч і з певною часткою фантазії. На головному фото Тарас представав ніким іншим, як… красенем, скачаним з інтернету. Високий, підтягнутий «Аполлон» у дорогому костюмі з Айфоном останньої моделі в руці дивився на всіх потенційних наречених з екрану. У анкеті він писав таке:
Ім’я: Тарас Коваленко.
Вік: 38.
Рід занять: підприємець, власник бізнесу.
Хобі: відпочинок на яхті, кулінарія (справжній майстер!), читання класики.
Мета знайомства: серйозні стосунки з гарною, стрункою жінкою. Цікавлять лише забезпечені жінки, які не претендують на моє житло.
*«Нічого собі, який у мене профіль! — із задоволенням подумав Тарас. — Зараз усі посиплються.»*
І справді писали. Хоча не зовсім ті, кого він хотів. Замість забезпечених і стильних красунь йому відправляли повідомлення жінки, для яких *«забезпеченість»* — це три коти, в’язана хустка та робота на касі в супермаркеті. *«Ні, мої дорогі, не для вас я тут, — похмуро говорив собі Тарас, ігноруючи листи. — Мені потрібна богиня з грішми.»*
Але поворотний момент настав, коли йому написала Олеся, 41 рік. На фото — гарна брюнетка з усмішкою на мільйон гривень у елегантному костюмі. *«Щось у ній є… — подумав Тарас. — Може, це вона, моя доля?»*
— Тарасе, добрий день! Цікава анкета. Ви правда так добре готуєте?
— Звичайно! Обожнюю створювати кулінарні шедеври. Ви коли-небудь пробували справжній банош? Це вершина смаку! — відповів він, ковтаючи простий чай із шматочком хліба.
Година спілкування — і Олеся погоджується на зустріч. Це був справжній успіх. Тарас кинувся готуватися: вичистив костюм, який носив ще на весіллі брата у дев’яносто шостому, виголився і припудрив рідке волосся борошном, щоб здавалося, що його більше. Зустрітися вони домовилися в невеличкій кав’ярні.
На побачення він прийшов на десять хвилин раніше (хоч і на маршрутці) і сів біля вікна. Олеся справді виявилася розкішною: струнка, з доглянутими руками та жіночною фігурою.
— Вітаю, Тарасе, — привітно сказала вона, але, придивившись, трохи звужує очі. — Ви виглядаєте… е-е… зовсім не так, як на фото.
Тарас завчасно підготувався до цього моменту:
— Ну знаєте, це все камера. Вона мене завжди спотворює! В житті я набагато, гм… харизматичніший.
— Розумію, — сказала вона, недовірливо оглядаючи його.
Розмова йшла важко. Оповіді Тараса про бізнес викликали у неї плутанину:
— А чим ви саме займаєтеся? — запитала вона.
— Це складно пояснити. Ну знаєте, стартапи, інвестиції… Ми зараз у стані «тихої реалізації», так би мовити.
Вона клівала, але по її очах було видно, що вона мріє швидше піти…
Тарас зрозумів, що час спливає:
— Олесю, знаєте, мені здається, ми підходимо один одному. Ви така гарна й витончена. Я радий для вас і готувати, і прибирати, і сидіти вдома. Ви будете моєю королевою!
Олеся замовкла, поставила чашку і відповіла:
— Тарасе, вибачте, але це дивно. З чого ви взагалі вирішили, що можете бути гідні жінки з моїм рівнем життя?
Ці слова вразили його, як ніж у серце. Він пробурмотів щось незрозуміле про *«жадібних відьом»* та *«безсердечних баб»*, встав і, не заплативши за каву, вийшов із закладу.
За тиждень він зустрівся ще з трьома жінками, але всі побачення закінчувалися однаково. Найкоротшим було побачення з Мар’яною, 37 років. Вона відразу зачепила рильце:
— Ви казали, що у вас бізнес. То чому запропонували розділи— Я… е-е… інвестую все в розвиток! — спробував викрутитися Тарас, але Мар’яна вже сміялась, відвертаючись і швидко йдучи геть, а він знову сидів сам із своїми думками, розуміючи, що, можливо, щастя — це не мільйони чи яхти, а просто спокійний вечір удома з Рудьком, який, немов знаючи, в чому справа, муркотів йому під ноги.