Букет
Марія лежала, прикривши очі. На іншому ліжку, біля протилежної стіни, сиділа Оксана, схрестивши ноги, і читала вголос підручник. Раптом телефон Марії розтяв тишу популярною мелодією. Оксана з гуркотом закрила книгу й докірливо подивилася на подругу.
Дівчина неохоче відповіла. За мить вона вже сиділа на ліжку. Потім відкинула телефон, зірвалася й заметушилася по тісній кімнаті, запихаючи у спортивну сумку речі з шафи.
— Ти куди збираєшся? Що трапилося? — схвилювалася Оксана.
— Сусідка подзвонила, маму в лікарню забрали, серцевий напад. — Марія застебнула блискавку на сумці й пішла до дверей, де на гачку висіли куртки, а біля порога стояли черевики.
— Завтра ж екзамен. Вона в лікарні, за нею доглянуть. Здаси — і поїдеш, — піднявшись з ліжка, сказала Оксана, спостерігаючи, як Марія натягує на ноги чоботи.
— Послухай, Окс, поясни все у деканаті, я приїду й улаштую. Здам сесію на канікулах. Усе, у мене автобус через сорок хвилин, — Марія вже застібала куртку.
— Подзвони, як там мама, — попросила Оксана, але Марія вже вискочила з кімнати. За тонкими дверима лунали кроки, що віддалялися.
Оксана знизала плечима й повернулася до кімнати. Раптом помітила на Маріїному ліжку зарядку від телефону, схопила її й босоніж кинулася наздоганяти подругу.
— Мар’є! Мар’є, стій! — кричала вона, збігаючи сходами.
Двері внизу ляснули. Оксана перестрибнула через три сходинки, підбігла до дверей, штовхнула їх і мало не вилетіла на вулицю.
— Мар’є!
Дівчина обернулася, побачила в Оксаниних руках провід і повернулася.
— Дякую. — І знову побігла.
— Світличко, що ви тут влаштували? Одна двері ледь не знесла, друга босоніж на мороз вискочила. Невже накурилися? — з-за стола підвелася вартівниця.
— Вибачте, Ганно Іванівно, ми не палимо, — промовила Оксана, переступаючи з ноги на ногу. У босі ступні впивалися піщинки, розкидані взуттям. Перед гуртожитком білів ковзан, посипаний піском.
— У Марії маму до лікарні забрали. Холодно, можу йти? — не чекаючи відповіді, Оксана побігла назад.
— Ой, Господи! — Ганна Іванівна важко опустилася на стілець і перехрестилася. — Спаси й сохрани!
Оксана повернулася в кімнату, відрясла пісок з ніг, прибрала розкидані Марією речі, надягла капці й пішла на кухню з чайником. Завтра екзамен — потрібно зігрітися гарячим чаєм і знову взятися за навчання.
Вже стемніло, коли в двері обережно постукали.
— Хто там? — гукнула Оксана, але у відповідь — тиша.
Дівчина зітхнула, підвелася й відчинила.
— Привіт! — На порозі стояв Андрій, тримаючи перед собою невеликий букет.
— Заходь. — Оксана дочекалася, поки він увійде, і лише тоді сказала, що Марія поїхала додому.
— У неї ж завтра екзамен, — здивувався хлопець.
— Схожу в деканат, поясню, що в неї мама захворіла, перездасть на канікулах. — Оксана не відводила очей від квітів.
— Це тобі, — Андрій простягнув їй букет.
— Дякую. Чаю хочеш? — Дівчина підійшла до вікна, взяла з підвіконня банку.
— Я за водою, а ти роздягайся, — посміхнулася й вийшла.
Андрій зняв лише черевики, зробив два кроки й опинився біля Маріїного ліжка. Сів, провів рукою по простирадлу, ніби торкався самої дівчини.
Оксана повернулася, поставила на стіл банку з квітами, відступила на крок і помилувалася букетом.
— Гарно. А що це за квіти?
— Горошок духмяний, — відповів Андрій. — Я піду. — Він підвівся.
— Ви з Марією кудись збиралися? — поспіхом запитала Оксана. Їй не хотілося, щоб він йшов.
— Так. Добув квитки на концерт.
— Серйозно? Тоді візьми мене. Чого їм пропадати?
Андрій завагався.
— У тебе завтра екзамен.
— Ну й що? — махнула рукою Оксана. — Цілий день вчу, треба й відпочити.
Хлопець задумався. Марії немає, а квитки пропадають. Вони з нею лише почали зустрічатися, нічого серйозного. Похід на концерт з її сусідкою — це ж не зрада?
— Пішли, — сказав він.
— Ура! — Оксана підстрибнула від радощів і плеснула в долоні. — Ой, чекай мене надворі, я переодягнуся.
— Ага. — Андрій швидко взувся й вийшов.
За п’ять хвилин Оксана вийшла. Хлопець помітив, що вона встигла підфарбувати вії й губи, а волосся забрала у гарну зачіску.
— Пішли, а то запізнимося, — поспішив він.
На концерті Оксана танцювала, підстрибувала з піднятими руками й кричала разом з натовпом. Частіше кидала погляди на Андрія. Він підхопив її настрій, розкутився й теж почав гаряче викрикувати слова пісень.
Потім вони йшли пішки й жваво обговорюА коли вони повернулися додому, на столі в кухні стояв той самий букет горошку, ніби з минулого, згадуючи про все, що могло б бути, але так і не сталося.