Вона замість мене
— Я не хочу до тата… Тітка Оля казала, що тато мене більше не любить, — Денис обхопив коліна й сховав обличчя, сидячи на ліжку.
Марічка завмерла. Усе було, як завжди: зім’ята піжама з машинками, рюкзак із іграшками в кутку, куртка на стільці. Усе таке рідне й затишне. Тільки тепер син не бігав по хаті, як шалений, а закулився в куток, згорбившись.
Сьогодні він мав їхати до батька, але раптом умовляв залишитись вдома. Останнім часом він почав ставитися до цих поїздок без колишнього захвату. Марічка намагалася його вмовити, але Денис раптом зізнався, що Оля, нова пасія Ігоря, його ображає.
— Денис… — жінка обережно сіла поруч. — Розкажи, будь ласка, що сталося?
Він мовчав. Потім трохи підняв голову й глянув на неї знизу. Він не виглядав як п’ятирічна дитина. У його очах ховалася така втома й сум, ніби він дорослий, якому ніхто не вірить.
— Я просто грався… Вона розлютилась, бо іграшка була голосною. Той робот. Пам’ятаєш? Вона забрала його в мене й сказала, що в них скоро буде інша дитина, і тато про мене забуде. І що я… зайвий. А якщо я комусь розповім, — він голосно видихнув, — усі подумають, що я брешу. Бо тітка Оля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.
Він говорив повільно, уривчасто, ледве стримуючи сльози. У душі Марічки раптом закипіла суміш злості, страху й провини за те, що вона допустила таке. Серце стискала солодкувата тривога, від якої в горлі стояв ком.
Денис відвернувся й почав ковбасити нігтем простирадло. Марічка простягнула руку до його долоні.
— Я тобі вірю. Знаєш чому? Бо ти ніколи небрешеш. Ну, окрім випадків, коли знаходиш заначки з цукерками.
Він хитнувся, але не посміхнувся.
— Тато обрав її замість мене…
— Тато просто поки що не знає всієї правди, — сказала Марічка, намагаючись звучати впевнено. — Але він зрозуміє. Обов’язково.
Коли Марічка вклала сина спати, вирішила випити чаю. Сидячи в тиші, вона раптом згадала, як зустріла Олю. Якщо це можна назвати знайомством.
Рік тому їй написав у приватні повідомлення анонімний профіль: «Добрий день! Не буду представлятися, просто знайте, що я добра людина. Якщо вам цікаво, де ваш чоловік проводить вечори, приходьте у понеділок о сімнадцятій годині до ресторану на вулиці Личаківській, 10. Столик біля вікна».
Тоді Марічка ще гадала, хто ховається під маскою доброзичливця. Тепер вона знала: це була Оля. Доброзичливиця з присмаком.
Того вечора Марічка побачила все. Ігор, який сидить напроти Олі. Їхні руки на столі. Сплетені пальці. Поцілунок у щоку. Потім він щось бурмотів про ділову зустріч, про подругу, а в кінці — про «нічого серйозного».
Але Марічка не готова була пробачити зраду.
Вони розійшлися. Але Денис залишився. Як і Оля, яка незабаром стала дружиною Ігоря.
Її образ був бездоганним: ввічливість, доброта аж до приторності, вміння поводитися з дітьми. Все в одній пляшці. Вона навіть дарувала Денису іграшки на свята. Пазли, набори з динозаврами, одного разу — велику плюшеву черепаху.
Але ці подарунки були спрямовані не на дитину, а на Ігоря. Оля боролася не за дитячу любов, а за увагу чоловіка. Її ласка була інструментом, посмішка — принадою. І тепер, коли термін її терпіння закінчився, а на горизонті замаячили перспективи завести свою дитину, Оля змінила тон.
Вона помилилася в одному: Марічка могла поступитися чоловіком. Але не почуттями свого сина.
На холодильнику висів список справ на завтра, але Марічці було байдуже. В неї залишалася ще одна справа сьогодні. Найважливіша. Поговорити з Ігорем.
Вона довго дивилася на екран, перш ніж натиснути кнопку виклику. Гудки здалися довшими, ніж зазвичай. Коли колишній чоловік відповів, у його голосі відчувався легкий роздратування. Адже пізно.
— Щось термінове?
— Термінове. Нам треба поговорити. Про Дениса.
Він одразу напружився. Це відчувалося навіть через телефон.
— Що з ним? Він захворів?
— Ні. Він не хоче більше їздити до вас. Каже, що Оля говорить йому гидоту. Що ти його більше не любиш. Що в тебе буде інша дитина, а про нього ти забудеш.
На тому кінці — тиша. Потім Ігор заговорив різко, з якоюсь обраІ коли вони стояли біля входу в дитячий садок, Марічка побачила, як Денис сміється, і в її серці потеплішало від усвідомлення, що тепер вони обоє захищають його.