Коли збуваються мрії
— Молодий чоловіче, ви мою машину зачепили! — на тротуарі стояла струнка жінка, загорнена в білу шубку.
— Паркуватися треба як слід, — буркнув Олег. — А то купляють права, а потім створюють аварійні ситуації. Я б взагалі жінкам права не видавав!
— Ви ж бачите, що скрізь замети. Куди, на вашу думку, мені було паркуватися? На оту купу? — жінка тонкими пальцями показала на великий сугроб. — Я дзвоню в ДАІ!
Завзяття Олега миттєво згасло. У нього вже був один штраф за перевищення швидкості цього місяця. А тепер ще й це.
— Я теж наїхав колесом у сугроб. Ви мене зрозумійте, я ж ненавмисно.
— І що ви пропонуєте? — холодно запитала жінка.
— Пропоную вирішити питання на місці.
— Ні. Справа принципу. Я проти мізогінії.
— Проти чого?
— Проти зневаги до жінок!
— Гаразд, я визнаю, що був неправий, — промовив крізь зуби Олег. — Пропоную оплатити вашу… подряпину. Плюс додам за моральну шкоду. Скільки ви хочете?
Після довгих перемовин жінка все ж здалася. Олегу навіть здалося, що незнайомка навмисне тягнула час, щоб «здерти» з нього більше грошей. Він заплатив їй чималу суму, щоб уникнути проблем.
Олег важко зітхнув. Він знову в мінусі. До того ж у Соломії день народження, а він не встиг купити їй подарунок.
Олег відкрив банківський додаток, щоб переконатися: на рахунку лишилося всього три тисячі. До авансу ще тиждень. Нічого не залишалося — треба позичити. Олег подзвонив найкращому другові.
— Брате, я сам на нулі, — сказав Андрій. — А чого ти їй стільки віддав? Видно ж, що бабця при грошах. З такими тільки через поліцію. Або міг не паритися, а оформити євпротокол. Швидко, і страхова сама б порахувала суму. Ти ж не втік з місця.
— Блін, я ж авто продавати збирався. А в поліції цю подряпину внесуть у базу. Потім пояснюй людям, що машина в аварії не була. У тебе немає знайомих, щоб позичили? На тиждень. У Соломії день народження. Без подарунка не можна, сам розумієш.
— Ну так, до такої, як Соломія, з однією листівкою не прийдеш, — засміявся Андрій. — Але позичити ні в кого, це точно. Вибач, братан.
Олег сунув телефон у магнітний тримач, привідкрив вікно й задумався. Пройшла вже година, як жінка в білій шубі зникла за поворотом, а він досі сидів у машині на цій невдалій парковці. Він і справді намагався бути обережним, але колесо наїхало на крижаний брил, і машину різко повело, зачепивши сусіднє авто.
І тут Олега осяяло: у нього ж десь завалялася кредитна картка. Як він міг забути? Рішення прийшло несподівано, і хлопець повеселішав. Він одразу ж поїхав до ювелірного магазину купувати ті сережки, що давно придивив для Соломії.
Ввечері Олег стояв перед дверима квартири, але не наважувався подзвонити. Він згадував, як познайомився з найкрасивішою й найрозумнішою дівчиною, тримаючи в руці невеликий букетик садових троянд. У кишені куртки лежала коробочка з ювелірного.
Рік тому Олег першим підійшов до Соломії, але не сподівався, що дівчина відповість взаємністю. Адже вона була пташкою високого польоту: батько — співзасновник великого торгового центру в місті, а мати володіла трьома салонами краси. Соломія була з дуже забезпеченої родини. Батьки купили їй квартиру, перед дверима якої тепер стояв Олег і боявся увійти.
— З Днем народження, кохана! — Олег одразу ж простягнув дівчині подарунки.
— Привіт! Дякую, моя любов, — Соломія поцілувала хлопця в щоку. — О боже, це ж ті самі?
— Так… — зніяковів Олег.
— Ти божевільний! Вони ж дорогі, — прошепотіла Соломія, дістаючи з коробочки сережки. — Але які ж вони гарні… Дякую!
І так кожен раз. Соломія хоч і була з багатої родини, але завжди рахувала гроші. Вона воліла купувати продукти в звичайних супермаркетах і готувала вдома, а не їла в ресторанах. Побут теж вела сама, лише раз замовила клінінг. І то, коли зламала ногу.
Але Олег все одно відчував, що вони з різних світів. Він був із простої родини, де на столі шанувався холодець з курячих лапок, а на день народження пекли печінковий торт замість звичайного.
— Сподіваюсь, ти не проти… У мене гості, — усміхнулася Соломія.
— Я думав, тут уже юрба зібралася, — засміявся Олег.
— Ти ж знаєш, що я не люблю святкувати свій день. Ходімо, я вже накрила стіл, — дівчина взяла Олега за руку й повела на кухню. — Мамо, тату, знайомтеся. Це — мій Олег.
Олег завмер, але не показав, що збентежився. Він привітався з батьками Соломії.
— Чого ти мене не попередила? — прошепотів Олег просто дівчині в вухо. — Я б якось підготувався…
— Та не хвилюйся. Я думала, вони вже вилетіли у відпустку, а виявилося, що мені сюрприз влаштували. Дві години тому просто з’яви— Ходімо, — сказала Соломія, скинувши варежки на сніг і схопившись за руки з Олегом та батьками, — адже мрії варто святкувати разом.