**Іскри помсти в тихому домі**
Вечір спускався на маленьке містечко Калинівку, обволікаючи вулиці м’якою темрявою. Тарас повернувся додому з роботи, втомлений, але задоволений. У передпокої його зустріла дружина, Оксана, тепло посміхаючись із запахом свіжосмажених котлет.
— Привіт, вечерятимеш? Я котлетки підсмажила, — промовила вона, поправляючи фартух.
— Авжеж, — відповів Тарас, знімаючи черевики. Він дістав із кишені зв’язку ключів і недбало кинув їх на тумбочку.
Оксана помітила незнайомі ключі й, примруживши очі, запитала:
— А це що за ключі?
— Мати поїхала до санаторію на три тижні, — пояснив Тарас, потираючи шию. — Попросила придивитися до її квартири, залишила ключі.
Раптом очі Оксани спалахнули жартівливим, майже зловісним вогником. Вона плеснула в долоні й скрикнула:
— Нарешті! Я це зроблю!
Тарас завмер, не розуміючи, що відбувається. Його дружина, зазвичай спокійна та стримана, виглядала так, ніби задумала щось грандіозне.
— Ти про що? Що зробиш? — запитав він, дивлячись на неї з наростаючою тривогою.
Оксана лише загадково посміхнулася, але в її погляді читалася рішучість, від якої у Тараса похололо в спині.
Кілька тижнів тому їхнє життя перевернулося з ніг на голову. Повернувшись додому після тижневого відвідування батьків Оксани, вони побачили свою квартиру невпізнаваною. Шпалери в коридорі, які вони з такою любов’ю обирали, були замінені на яскраві, з безглуздим візерунком. Меблі у вітальні та спальні стояли не на своїх місцях: шафа випирала посеред кімнати, а ліжко в спальні було повернене до вікна, руйнуючи весь звичний затишок.
— Що це таке? — Оксана, приголомшена, випустила сумку з рук, ледве переступивши поріг.
Тарас зазирнув з-за її спини, намагаючись усвідомити побачене. Його серце стиснулося від жаху.
— Хто це зробив? — Оксана задихалася від гніву, її руки тремтіли. — Це ж не наш дім!
— Заспокойся, — Тарас поклав руки їй на плечі, намагаючись говорити рівно. — Давай розберемося.
Але чим далі вони оглядали квартиру, тим сильніше зростало їхнє обурення. У вітальні диван опинився біля вікна, а телевізор переїхав у кут. У спальні комод був приставлений до стіни, де раніше висіло дзеркало. Це був хаос, і винуватка була очевидною — мати Тараса, Надія Степанівна.
Місяць тому Надія Степанівна з’явилася в їхню квартиру з інспекцією. З порога вона почала критикувати все: від кольору шпалер до розташування меблів.
— Якісь у вас шпалери похмурі, як у лікарні! — заявила вона, невдоволено похитуючи головою. — Треба щось яскраве, щоб очі радувалися!
— Нам усе подобається, — стримано відповіла Оксана, намагаючись не показати роздратування.
— Ні, так не годиться! Від таких тонів настрій псується, не дивно, що ти завжди нервова, — продовжувала свекруха, не слухаючи заперечень. — І меблі у вас стоять неправильно. Шафа має бути в куті, а не посеред вітальні! А ліжко у спальні взагалі не на місці.
Оксана хотіла заперечити, але погляд Тараса зупинив її. Він знав: сперечатися з матір’ю марно. Надія Степанівна могла годинами бурчати, вказуючи, як «правильно» влаштувати їхнє життя. Нарешті вона пішла, залишивши після себе важку атмосферу. Тарас і Оксана, зачинивши двері, з полегшенням зітхнули, сподіваючись, що на цьому все скінчилося.
Але незабаром їм довелося поїхати на ювілей матері Оксани. Їхній кіт, Рыжик, не міг залишитися сам, і Тарас запропонував попросити Надію Степанівну придивитися до нього. Оксана була категорично проти:
— Ти хочеш дати їй ключі? Вона ж знову почне там заправляти!
Але вибору не було — залишити кота було ні з ким. Зі скрипом серця Оксана погодилася, але суворо пояснила свекрусі: чим годувати Рыжика, як часто міняти воду, де лежать іграшки. Кожного дня вона дзвонила, перевіряючи, чи все гаразд. Надія Степанівна відповідала коротко: «Усе нормально», — і швидко прощалася. Це мало б насторожити, але Оксана відмахнулася від поганих передчуттів.
Повернувшись додому, вони зрозуміли, що свекруха не просто придивлялася за котом. Вона влаштувала в їхній квартирі справжній переворот.
— Що нам тепер рТа з тих пір Надія Степанівна більше ніколи не втручалася в їхнє життя, а в будинку Тараса та Оксани знову запанували мир і гармонія.