– Соломійко, нарешті ти виходиш заміж, – з усмішкою промовила Оксана Степанівна до дочки. – Я так щаслива, що Дмитро зробив тобі пропозицію! Знаєш, які зараз вітрогони зустрічаються? Тільки гуляти їм, а одружуватися – ніколи. А Дмитро – інша людина, тож тримайся за нього.
– Мамо, ну я теж не з останніх, – жартувала Соломія. – І красуня, і розумниця, і варта собі якогось князя за чоловіка.
– Ой, князя ще, – засміялася Оксана Степанівна. – Ти ж не забувай, що тобі вже 35, і це, мабуть, остання нагода.
Соломії кортіло від фрази «остання нагода». Але сперечатися з матір’ю вона не стала – знала, як та переживала за долю єдиної доньки. Час минав, а черги наречених біля Соломії не було. Ось і боялася Оксана Степанівна, що донька так і залишиться старою дівою, і не подарує їй онуків.
Весілля мало відбутися через два тижні. Все вже було організовано: банкет у найкращому ресторані Львова, запрошені гості, підібрані наряди. Правда, Соломія досі вагалася з вибором сукні, і мала невдовзі йти на примірку.
Раптом у двері постукали, і Оксана Степанівна з радісним: «Дмитро прийшов!» побігла відчиняти.
– Доброго дня, Оксано Степанівно! Доброго дня, Соломійко! – привітався Дмитро. – І, як завжди, не з порожніми руками. Вам, матусю, коробку шоколадних цукерок, а вам, Соломіє, букет троянд.
– Ой, нащо ж це, – розтанула Оксана Степанівна. – Я досі дивуюся, як моя донька могла зустріти такого чудового чоловіка! Здається, у вас взагалі немає жодних недоліків! Проходьте, Соломія вас чекає.
Соломія зустрічалася з Дмитром усього півроку. Вона й сама не розуміла, чому він обрав саме її: Дмитро працював у міській адміністрації, а вона була звичайною вчителькою музики. Одразу після знайомства він дав зрозуміти, що шукає собі дружину.
Дмитро був серйозний, надійний, і, як казала Оксана Степанівна, «правильний». Він був лише на п’ять років старший, але Соломії часто хотілося звертатися до нього по батькові: Дмитро Васильович.
– Соломіє, ось тобі троянди. Бачиш, я завжди про тебе пам’ятаю, – промовив він з легким зарозумілим тоном. – Ти перевірила, чи все готове до весілля?
– Дякую за квіти. Здається, все гаразд. Залишилося тільки сукню обрати й туфлі купити.
– Дивись, у день весілля ти маєш бути на висоті й сподобатися всій моїй родині, – суворо сказав він. – Грошей не шкодуй, що треба – купуй.
Із цими словами Дмитро дістав із гаманця гроші й поклав на комод:
– Ось, це тобі на весільні видатки. І ще – зайди наступного тижня до моєї мами. Вона передасть тобі рецепти моїх улюблених страв. Я не хочу, щоб наше сімейне життя починалося зі скандалів, тож прошу взяти у неї кілька уроків господарства.
– Дмитре, ти пам’ятаєш, що мені 35? – з усмішкою запитала Соломія. – Зазвичай до цього віку жінки вже вміють вести господарство. До того ж, зараз у нас такий романтичний період – давай не думати про горщики.
– Ні, Соломійко, тобі варто поучитися в моєї мами. У неї завжди ідеальна чистота, і готує вона чудово. Буде ніяково, якщо після весілля мама завітає до нас і почне робити тобі зауваження.
Соломія пообіцяла відвідати його матір, і Дмитро, посилавшись на справи, пішов. Їй раптом стало сумно. Хотілося легкості, романтики, ніжних слів. Але Дмитро завжди бувАле як же добре, що вона вчасно зрозуміла – краще бути однією, ніж з кимось, хто вміє дарувати квіти, але не вміє дарувати щастя.