В домі сидиш, нічого не робиш…
– Мам, підемо в машинки пограти, ти ж обіцяла… – знову потягнув п’ятирічний Данилко, зазирнувши на кухню.
Марія спочатку подивилася на сина, потім перевела погляд на гору немитого посуду і курку, яка терпляче чекала на дошці. Знову подивилася на хлопчика. Він теж дивився на неї в очі, чекаючи відповіді.
– Даничку, трохи почекай, мама скоро прийде, добре? – промовила вона тихо, наче сама не вірила, що це «скоро» настане.
– Знову так! Ти завжди так кажеш, а потім не приходиш! Не хочу грати сам! – крикнув син і побіг у кімнату.
Від криків прокинулася маленька Соломія і заплакала. Марія сіла на стілець, схопилася за голову, ніби хотіла затулити вуха. На мить закрила очі.
…Втім, вона божевільно любила дітей. Але зараз їй так хотілося опинитися десь далеко – без цього вічного прибирання, готування, підгузків, логопеда, прогулянок, купань, казок на ніч…
Багато жінок так живуть, але в них є батьки, чоловіки допомагають. У Марії – інакше. Її рідні за тисячу кілометрів, свекруха працює і займається собою – не до онуків. А чоловік Ігор приходить додому, коли діти вже сплять. Поїсть, сяде за комп’ютер або телевізор. Допомоги – нуль. Останнім часом відносини стали напруженими, болючими…
– Мамо-о-о… – почувся голос півторарічної Соломії.
– Іду, серденько! – відгукнулася Марія і поспішила до дітей.
Вона повозилася з ними, прибрала. Після обіду – заняття з логопедом для Данилка. Поки син займався, вона з донькою гуляли на дитячому майданчику.
Додому повернулися вже в сутінках. Марія викупала дітей, нагодувала, сама лише чаю ковтнула. Потім зітхнула на курку – «не встигну». Щоб нагодувати чоловіка, зварила вареники.
Ігор прийшов о дев’ятій. Він часто повертався злий.
– Я вдома! Ніхто не зустрічає?! – гримнув із передпокою.
– Ігор, не кричи, Соломію щойно поклала, – намагалася говорити лагідно, щоб не роздратувати.
– Ота́к! Прийшов додому – і мовчанка! – буркнув він і пішов у ванну.
Марія накрила на стіл – вареники, сметану, зелень. Наварила чаю.
– Мар’яно, ти що, вареників на цілий тиждень накупила? Я більше нічого не побачу?! – з їдкою спитав Ігор.
– Сьогодні ще вареники, а завтра, як і казала, приготую курку, – вибачливо відповіла вона.
– Сьогодні востаннє! У понеділок їли їх, і сьогодні те саме! – злісно відрубав він і взявся за їжу.
Навіть не спитав, чи їла вона щось сьогодні. Останнім часом вона його взагалі не цікавила.
– Ігор, відірвися на хвилинку від телефона. Як на роботі?
– Та що там – як завжди. Втомився, а ти хочеш, щоб я ще й вдома про це говорив! – різко сказав він і знову втопився в екрані.
– Тоді смачного. Піду до дітей.
– Іди.
Марія поклала дітей, вимкнула світло і повернулася на кухню.
– Я спати, – сухо кинув Ігор і, не відриваючись від телефону, пішов.
– На добраніч… – прошепотіла вона в порожнечу.
Колись він цілував її на ніч, бажав солодких снів. Вони пили чай, дивилися фільми…
Тепер він був десь далеко – у роботі, у своїх справах. А Марія, після народження доньки, виснажилася. Спочатку сподівалася віддати Данилка до садка, але в логопедичній групі не було місць.
Вона глянула на годинник – вже десята! Треба мити посуд, йти в ванну, лягати…
У спальню увійшла о пів на дванадцяту. Ігор вже спав. На телефоні дзенькнуло SMS.
«Хто б це міг бути?» – подумала вона, але не приділила уваги.
Не встигла закрити очі, як пролунав будильник.
«Невже вже шоста?! Наче взагалі не спала…»
Вона умилася, зварила каву, готувала сніданок. О шостій прокинувся Ігор.
– Знову вівсянка і бутерброди?! – обурився він, ще не ввійшовши на кухню.
– Доброго ранку, Ігор!
– Мама завжди мені млинці або сирники готувала, а від тебе не дочекаєшся! – буркнув він, злісно поштовхнувши тарілку.
– На вихідних готую, а в робочі дні… Це ж не корисМарія стиснула руки та вирішила – вона більше не буде мовчати.