— Хоч комусь ти виявилася потрібна
— Не потрібен тобі мій син, він тобі життя зламає.
— Неправда, Марійко Миколаївно. І чому ви так про Тараса говорите? Адже він же ваша єдина дитина!
— Саме тому й попереджаю. Надто добре я знаю свого сина, щоб сумніватися у своїх словах.
Марійка Миколаївна повільно вийшла з кухні, а Оксана залишилася сидіти за столом у своїй новій вечірній сукні. Наділа її спеціально, прийшла до сусідки, щоб показати покупку, в якій хотіла вразити Тараса.
У сина сусідки Оксана була закохана вже багато років. Почуття спалахнули в ній ще дівчинкою, маленькою та наївною, але, як виявилося, здатна на серйозну прив’язність.
Тарас був старший за Оксану на сім років. Йому було сімнадцять, а їй — лише десять, коли вони вперше побачилися. Оксана з батьками переїхала до Калинівки з сусіднього села, де батько залишився без роботи. Марійка Миколаївна вже довгі роки жила тут із сином, виховуючи його сама.
— Дуже пристойна родина, — повідомила мати Оксани, повернувшись від Марійки Миколаївни.
Сусідка, хоча й була старшою за матір Оксани на п’ятнадцять років, знайшла з нею спільну мову, а діти почали бачитися частіше.
Через рік після знайомства Тарас вступив до інституту й поїхав з Калинівки, а Оксана залишилася з батьками, не забуваючи про Тараса й часто навідуючись до Марійки Миколаївни.
Сразу після закінчення інституту Тарас одружився, і це стало для закоханої Оксани справжнім ударом. Вона до останнього не хотіла вірити, що в нього з’явилося справжнє кохання. Оксана була впевнена — якщо вже одружуються, то назавжди. Її батьки були разом майже двадцять років, дідусь із бабою прожили разом до самої смерті, навіть Марійка Миколаївна розповідала, що з батьком Тараса була в шлюбі до його зникнення безвісти на війні.
— Навіть із дружиною мене не познайомив, — поскаржалася Марійка Миколаївна, прийшовши до батьків Оксани. — Якась міська дівчина, вся з себе.
— Сама до них поїдь у місто, — порадила мати Оксани. — Познайомся з невісткою, подивися, як син живе.
Марійка Миколаївна лише відмахнулася:
— Навіщо? Якщо Тарас мене на весілля не запросив, значить, так і треба. Його дружина мені не потрібна. Не поїду.
Оксані було шкода Марійку Миколаївну, але найбільше вона переживала, що Тарас ніколи не повернеться до Калинівки. Але пройшло трохи більше року після його весілля, і він приїхав у село із невеликими речами.
— Син Марійчин повернувся, — повідомила мати Оксані, прийшовши з роботи.
Дівчина зірвалася з місця, кинулася до дверей, ледь не збивши матір з ніг. Вона за кілька секунд добігла до будинку Марійки Миколаївни й на ґанку зіткнулася з Тарасом, який вийшВін глянув на неї, і в його очах спалахнула давно забута іскра, наче згадав, ким вона була для нього колись, і на мить здавалося, що всі його слова — лише паніка перед власною вразливістю, яку він ніколи не наважувася визнати.