— Олена Петрівно, біля дитячого майданчика якийсь чоловік до вашої Соломійки чіплявся.
— Що значить — чіплявся? Галю, що ти несеш? Де він? Хто?
— Звідки ж я знаю! Підійшла до нього, хотіла запитати, а він як метнувся від мене, тільки підошви блиснули.
— Мені це не подобається. Соломійко! Доню, іди до мене!
П’ятирічна дівчинка з веселими косицями, що стирчали у різні боки, підбігла до матері й сяюче посміхнулася.
— Мамо! Я там таких цуценят бачила!
Олена напружено вдивлялася у доччине обличчя, намагаючись зрозуміти, що сталося на майданчику без неї. Соломія виглядала звично, але материнське серце все одно було неспокійне.
— Де ти їх бачила? Хто тобі їх показував?
Дівчинка здивовано глянула на матір, потім знизала плечима:
— Ніхто не показував, сама бачила. Їх там троє: два чорні, а один у білих цятках. Ходімо, покажу!
Олена схопила доньку за руку й суворо запитала:
— До тебе хтось підходив? Якийсь дядько? Що він тобі казав? Чіплявся?
Обличчя Соломії ще більше витягнулося від подиву.
— Мамо, ти що? У тебе губа тремтить. Ніякий дядько до мене не чіплявся, з чого ти взяла? Просто підійшов хороший чоловік і запитав, чи знаю я Олену Петрівну Ковальчук.
Серце жінки завмерло. Хто це міг бути? Невже він? Хто ще міг шукати її, знаючи точно, як її звуть?
— Як він виглядав? Той хороший чоловік?
Але Соломія не встигла відповісти, бо телефон Олени задзвенів у кишені. Дзвонив чоловік, і не відповісти вона не могла.
— Так, коханий?
Думка про незнайомця, який заговорив з її донькою, не виходила з голови. Розповідати чоловіку про це Олена не збиралася, а доньці наказала мовчати.
— Щоб тато зайвого не хвилювався, — пояснила вона, а Соломія запитань не ставила.
Усю ніч вона крутилася у ліжку, не знаходячи спокою. Зранку прокинулася з головним болем та втомою, не маючи сили ні думати, ні рухатися. Кожен поворот голови викликав спалах мігрені, і Олена вирішила, що сьогодні буде днем для себе, без домашніх справ.
— Давай сьогодні підемо до ресторану, — запропонував чоловік, і Олена з радістю погодилася.
Ось вони й вийшли з дому. Та, сідаючи у машину, Олена помітила біля сусіднього під’їзду знайому чоловічу постать. Зніміла на місці, почуваючи, як билося серце, і напружено вдивлялася.
— Оленко, ну що ти? — почувся з машини голос чоловіка.
— Мамо, сідай! Куди ти дивишся?
Олена повільно сіла на пасажирське місце, але погляд її не відривався від незнайомця, який стояв за кілька кроків. Машина рушила, а в душі лишився важкий камінь.
У ресторані Олена так і не змогла розслабитися. Коли чоловік вийшов поговорити по телефону, її відволік голос Соломії:
— Мамо, біля дому я знову бачила того хорошого чоловіка.
Олена ледве стримала зойк. Глянула на доньку, і тоді остаточно усвідомила: людина, яка викреслила її зі свого життя десять років тому, повернулася.
— Ти бачила його ввечері? — механічно запитала вона.
— Так, коли мишли до ресторану. Він стояв біля сусіднього під’їзду і пильно на нас дивився.
Після вечері, яка далася їй із великими труднощами, Олена з полегшенням підвелася. Чоловік взяв її за руку:
— Що сталося, Оленко? Ти не своя.
Вона хотіла мовчати, але не витримала. Сказала правду:
— Вітьку, Андрій повернувся.
Чоловік зупинився, випустив її руку й схвильовано подивився:
— Андрій? Він тобі дзвонив?
— Мамо, а хто такий Андрій? — втрутилася Соломія.
— Мій… знайомий, — ухильно відповіла Олена, а потім додала: — Він не дзвонив. Я бачила його біля нашого дому. Це точно він.
Чоловік нічого не сказав. Вони сіли в машину. Під’їжджаючи до дому, Олена зрозуміла: зустріч відбудеться. Він стояв на ґанку, вдивляючись у машини, і коли побачив її, обличчя його змінилося.
— Ти права, — тихо сказав чоловік. — Схоже, це він. Знайшов тебе.
— Ти дозволиш мені поговорити? — ледве чутно запитала Олена.
— Оленко, — він торкнувся її руки, — це твій син. Я не можу тобі забороняти.
Олена кивнула, обернулася до доньки, що спала на задньому сидінні. Чоловік зрозумів:
— Іди, а ми з Соломійкою проїдемося.
Олена вийшла. Підійшла до Андрія, вдивляючись у його обличчя. Вони не бачилися роками, і за цей час він сильно змінився. Але в очах горіла та сама злість.
— Здоров, — сказала вона першою.
— Я тебе шукав, — відповів він. — Хотів поговорити. А потім дізнався, що ти не тільки за Віктора вийшла, а ще й доньку народила.
Його голос став грубим, і Олена зрозумЙого слова пролетіли, як ніж по серцю, а Олена, глянувши в очі сина, остаточно зрозуміла, що минуле ніколи не зникне, але й не зможе вкрасти те щастя, яке вона знайшла після всіх випробувань.