— Дмитрику, ну що тобі не вистачає? Подивись — українська — двійка, математика — кол, а з літератури ти взагалі втік! Чому ти не вчишся і постійно прогулюєш? Ну що я з тобою робитиму, лихо моє! — знову засмутилась Марія, перегортаючи шкільний щоденник свого сина-восьмикласника.
— Не знаю, — похмуро відповів підліток і відвернувся від матері.
— Марічко, та залиш ти хлопця в спокої! Література, біологія… Я теж колони уроки прогулював, та й нічого, нормальним чоловіком став! — почувся нетверезий голос чоловіка Василя, який лежав на дивані в сусідній кімнаті.
— Ото й видно! Нічого з сином по-чоловічому поговорити, тобі ж нікля — ти в нас третій день не просыхаєш! — крикнула Марія.
— Ну, а що такого? Маю право! Я на твої не п’ю! Та й взагалі, у Мирона нашого був ювілей! — відповів Василь, опустив голову на подушку і знову заснув.
…Марія народилася в інтелігентній сім’ї. Батьки прищепили дівчинці не лише гарні манери, але й подбали про гідне виховання. Марічка старанно вчилася в школі, вступила на престижний факультет. Та злою іронією долі вона зустріла Василя.
Познайомились на студентській вечірці. Марія була на четвертому курсі, а Василь уже закінчив ПТУ і влаштувався на завод. Марічка одразу помітила симпатичного хлопця з виразними очима. Василь виглядав трохи старшим за свій вік. Тоді дівчина ще не здогадувалася, як ця людина змінить її розмірене та впорядковане життя.
Почали зустрічатися, а одружилися того літа, коли Марія склала всі іспити і захистила диплом. Спочатку все було непогано, але Марію вже тоді дратувало, що чоловік не пропускає жодного свята. Будь-який, навіть найменший привід, для Василя ставав приводом для бенкету з випивкою…
У якийсь момент Марія зрозуміла, що помилилася з вибором — вони з чоловіком були абсолютно різними. І вона вирішила розлучитися. Та доля знову втрутилася — жінка дізналася, що чекає дитину.
Позбавитися малюка рука не піднялася. Залишити без батька — теж не найкращий варіант. Оптимістка за натурою, Марія вірила, що з народженням сина Василь одужає. Але коли він п’яний прибіг до неї в пологове, з гіркотою усвідомила — нічого в цій людині не зміниться.
Так воно й вийшло. Василь пив часто й багато. По дому допомагав спустя рукава, бо або йшов на чергову гулянку з друзями, або відсипався після вечірки.
Марія особливо не скаржилася, тягнула все на собі: багато працювала, заробляла непогані гроші, у квартирі було завжди чисто та затишно, синові Дмитрику приділяла увагу. Але, чим старшим ставав хлопець, тим більше нагадував батька. Марія в ньому себе взагалі не впізнавала: навчався Дмитро неохоче, від гуртків і секцій відмовлявся.
До сьомого класу хлопець остаточно відбився від рук.
— Маріє Василівно, поговоріть із сином. На уроках грубить, не слухається, а про успішність й мовчати… Плакати хочеться… — такі зауваження вона постійно слухала від класної керівниці.
Після кожних батьківських зборів жінка йшла додому і лаяла себе за те, що робить щось не так, десь упускає сина.
Спочатку Дмитро виправдовувався і обіцяв виправитися, вчитися краще. Але всі ці обіцянки були лише пустими словами.
Дмитро закінчив дев’ятий клас. Про перехід у десятий не було й мови. Треба було йти до ПТУ. Марія з жахом усвідомила, що син буквально йде стопами батька. А Василь до того часу остаточно спився. Марії доводилося регулярно виводити його з запіїв, терпіти постійні скандали та, що ще гірше, ходити на завод і благати, щоб чоловіка не звільняли.
У ПТУ Дмитро навчався так само погано: прогулював, грубив викладачам, сварився з однокурсниками. Додому він говорив матері, що навчання йому не подобається.
— Мам, може, я кину навчання і піду до тата на завод? Зразу зароблятиму гроші, — якось заговорив Дмитро.
— Сину, ну що ти таке говориш?! Які гроші? Потрібно здобути хоч якусь освіту, а потім завжди можна вчитися далі. Невже ти хочеш жити, як тато?
— Ну, а що такого? Тато нормально живе, — заперечував син.
— Ото ж бо й воно! Що такого? Чого причепилася до сина, як п’явка? Хлопець хоче працювати — і нехай працює! Тим більше у нас місце є, — втрутився Василь.
Марії все ж вдалося переконати сина залишитися в училищі та отримати диплом. Жінка постійно бігала до викладачів, просила і благала, щоб на поведінку сина знову закрили очі, не відраховували й дали ще один шанс.
Ледащо хлопець закінчив училище і відразу заговорив про роботу на заводі. Марія відмовляла сина, бо уявляла, чим це закінчиться. Тим паче, що Дмитро був так схожий на батька — і зовні, і характером. Марія з жахом бачила, що в ньому від неї — нічого. Це був син Василя.
Але вона, як і будь-яка мати, до останнього сподівалася, що син опам’ятається. Та доля знову не була ласкавоюА через рік, зустрівши колишню сусідку, Марія дізналася, що Дмитро повторив долю батька — спився й вилетів із заводу, а Василь помер від цирозу, так і не вийшовши із запію.