Ось адаптована історія з українським колоритом:
Керуючись серцем
Олеся вийшла з кабінета, побачила, що підʼїхав ліфт, і люди почали заходити всередину.
— Почекайте! — гукнула вона та швидко побігла.
Після робочого дня, як і вранці, ліфт важко спіймати. Олеся вскочила в останній момент, трохи поштовхнувши людей. Їй довелося притулитися до грудей чоловіка, що стояв попереду, щоб двері за нею закрилися.
— Вибачте, — сказала вона та відвернула голову, інакше його підборіддя торкалося б її лоба. Від нього приємно пахло парфумами.
— Та нічого.
Так вони й їхали до першого поверху, щільно притиснувшись один до одного.
Нарешті ліфт зупинився, двері відʼїхали. Олеся вийшла спиною. Чоловік крокнув за нею, тримаючи за руку, щоб вона не спіткнулася, і відвів убік, інакше вихідні могли б їх штовхнути. Цебто, ніби танок. Не встигла Олеся видихнути й подякувати, як поруч опинилася подруга Марʼяна.
— Ти додому? Підвезу.
Олеся відволіклася на неї, так і не розгледівши чоловіка як слід.
— Ні, пішки пройдуся, повдихаю.
Вони вийшли на вулицю. Моросив дрібний дощик, люди йшли повз із парасольками.
— Дощ. Почекай тут, я зараз підʼїду.
— Марʼяночко, дякую, але я пішки. — Олеся дістала з сумки парасольку.
— Ну як знаєш, — пожала плечима подруга й подивилася на неї з підозрою.
Олеся попрощалася, розкрила парасольку й злилася з потоком колег, що йшли додому. Їй хотілося побути самій, подумати, та й додому не тягло, якщо чесно.
Парасолька заважала думкам, постійно треба було ухилятися від чужих. Олеся закрила її й сховала в сумку. На деревах і кущах набрякли бруньки, а десь уже пробивалися ніжні листочки. Цей момент народження нової листви такий миттєвий, що його хочеться запамʼятати.
Олеся йшла й думала, як так вийшло, що знову помилилася, опинилася не з тим? Не в сенсі місця, а відносин. Жила вона в квартирі, яка дісталася від бабусі. Не треба було платити іпотеку чи кредит. Саме ця квартира й приваблювала до неї не тих чоловіків. Занадто пізно Олеся це зрозуміла.
От і тягнула час, йшла пішки, аби якнайдовше не повертатися додому, де її чекав Богдан. Навіть не її чекав, а вечері, яку вона приготує. А починалося все так гарно…
***
Вони з мамою жили удвох. Батько пішов від них, коли Олесі було девʼять. Коли вона навчалася в десятому класі, мама знову вийшла заміж. У квартирі зʼявився чужений чоловік, а Олеся звикла ходити вдома в шортах і топіку. Мама дорікнула їй, що не годиться напоказуватися перед дорослим чоловіком напівголою, попросила одягатися пристойніше. Олеся й так його соромилася, а тепер взагалі намагалася не виходити з кімнати без потреби. Проблему вирішила бабуся, запропонувавши онуці пожити у неї, аби «молоді» звикли одне до одного. Всі лишилися задоволені.
Олеся навчалася на першому курсі університету, коли бабуся померла, і вона залишилася сама. У вузі їй подобІ тоді вона зрозуміла, що справжнє щастя чекає на неї не в минулому, а там, куди везе її ця нова дорога.
