Одинока жінка з причепом
Марійка виховувала сина сама. Чоловік пішов від неї більше десяти років тому. Весь цей час він «шляхетно» сплачував аліменти, був, як сам казав, «чистий перед совістю та законом».
Пішов, забравши свої речі та авто, залишивши Марійку з непогашеною іпотекою на квартиру та сином. За всі ці роки жодного разу не прийшов подивитися на хлопця, не привітав його з днем народження, не подарував жодної річчини.
— Напевно, уже не одну діву осчастливив, як тебе, — зітхала мати Марійки. — Так і тікатиме від відповідальності, поки чоловічої сили не втратить. А шкода, що ще не втратив. Каже ж тобі — не бери іпотеку. Не послухала. Тепер все життя працюватимеш на неї.
Хоча саме вони з батьком і наполягали, щоб дочка взяла іпотеку та оформила квартиру на себе.
Так і жила Марійка — від зарплати до авансу, працюючи на двох роботах і виховуючи сина. Дякувати Богу, Денис не створював проблем.
Після другої роботи, виснажена, вона заходила до магазину й поволіклась додому, мріючи швидше скинути важкі пакети, зняти взуття, сісти, витягнути ноги та заплющити очі. Відчувала себе як кінь у парку — той, що возить дітей по колу, щоб заробити на хліб.
Їм заплітають гриви, прикріплюють блискучі султани, накидають яскраві попони. А вони йдуть повільно, понуро, дивлячись перед себе втомленим поглядом, несучи на спині чергову дитину. Так само почувалася й Марійка. Життя по кругу: робота — магазин — дім.
Носила зручний, немаркий одяг із «Економу». Оновки дозволяла собі рідко, берегла їх для особливих випадків, яких у її житті було мало. Тому й одяг застарів.
Ідучи, думала: що приготувати на вечерю, чи вдома Денис… Об’ємна жіноча сумка висіла через плече. Однією рукою тримала її, щоб не зісковзнула, у другій — пакет із продуктами. Якщо син удома, трохи відпочине і піде варити макарони з сосисками.
А якою вона була колись! Густе волосся, блиск в очах. Фігура й зараз — нічого собі. Як і всі дівчата, мріяла про кохання. І воно прийшло — уособлене в Максимі. Як було не закохатися в симпатичного хлопця? Він обіцяв кохати її вічно, говорив, що в них буде авто — крутий «Інфініті» або, на крайній випадок, «Лексус». Що обов’язково народиться двоє дітей.
Авто він купив. На ньому й поїхав у світле майбутнє, залишивши Марійку з квартирою, іпотекою та сином.
Вона дивилася на дорогу перед собою. Трохи зазеваєшся — і в калюжу, або ногу підвернеш. Дороги в нас лишають бажати кращого. Треба ще встигнути відскочити від краю тротуару, щоб якийсь лихач не облив брудною водою.
— Марійко! — Дорогу їй перетнула гарна молода жінка у модному вбранні.
Марійка ледь впізнала Олену, з якою разом вчилася в школі. Та ніколи не була красун— Марійко, — сказала Олена, усміхаючись, — а я тобі хороші новини принесла: твоя іпотека нарешті погашена, і в тебе чекає нова робота — вчителькою в нашій колишній школі, де все тобі знайоме, а Денис уже дорослий і допоможе тобі почати життя з чистого аркуша.