Перша кулька — комом
Софійка була гарною дівчиною двадцяти семи років. У її житті все було як у пісні: «Ти кохаєш — тебе кохають, але часто це не співпадає…» Вона подобалася багатьом хлопцям. Але більшість із них хотіли всього і одразу, інакше кажучи — переспати. Навіщо чекати? Такий уже час. Не можна втрачати можливості. Якщо їх упустиш, то вже не повернеш, хтось інший ними скористається.
Росла Софійка у жіночому царстві. Її виховували бабуся та мама — інтелігентні, порядні жінки. Назвали ж її на честь прапрабабусі, яка виховувалася в інституті шляхетних панянок, ще в тій, давній Росії.
Дідусь помер рано, а батько пішов із сім’ї, коли Софійці виповнилося дванадцять. Змалку вона любила читати книги, де романтичні герої захищали честь своїх коханих, йшли на все, щоб врятувати їх від голоду, холоду та лиха. І Софійка мріяла про таку любов — чисту, самовіддану, з побаченнями та краденими поцілунками під місяцем. Вона була сучасною дівчиною, все розуміла, але хотіла саме такої любові.
А сучасні хлопці в основному позбавлені будь-якої манірності та стриманості. Поспішали жити та отримувати задоволення. Квіти, точніше, одну троянду, дарували на першому побаченні, а від поцілунків одразу переходили до тісніших стосунків. Жодних прогулянок під місяцем. Квіти надалі дарували лише на важливі дати та свята. За умови, що стосунки триватимуть довго, і все ж таки дійде до весілля.
І жодної романтики. Хоча багатьом дівчатам таке кохання подобалося. Їм теж хотілося всього й одразу. Навіщо витрачати час на побачення та порожні розмови, якщо можна провести його з користАле Софійка вже знала – справжні почуття варті чекання, і нарешті вона зустріла людину, яка вміла шанувати її серце.