Перший паляниця грудкою
Соломія була гарною дівчиною двадцяти семи років. У її житті все йшло за віршем: «Одні обирають, другі кохають, а серце раптом заблукає…» Багато хлопців звертали на неї увагу. Та більшість із них хотіли усього й одразу — щоб швидше до ліжка. Навіщо тягти? Час такий. Можливості треба ловити. Пропустиш — інший скористається.
Виросла Соломія в царстві жінок. Її виховували бабуся й мама, освічені й порядні. Назвали ж її на честь прапрабабусі, яка навчалася в інституті шляхетних панянок, ще в тій, давній Росії.
Дідусь помер рано, а батько пішов із родини, коли дівчинці виповнилося дванадцять. Змалку вона любила читати книжки, де лицарі рятували коханих, билися за їхню честь, годували з рук кришталевими ягодами. І мріяла Соломія про таке кохання — щирого, з таємними зустрічами під місяцем. Вона була сучасною, все розуміла, але в душі лишалася романтичною.
Сьогоднішні хлопці — здебільшого без церемоній. Поспішали жити, хапати задоволення. Квітку (одну-єдину троянду) дарували на першому побаченні, а від поцілунків за крок переходили до справи. Жодних променів місяця. Квіти згодом — лише на свята. Якщо, звісно, стосунки затягнуться аж до весілля.
Ніякої романтики. Іншим дівчатам таке подобалось. Чого марнувати час на розмови, коли можна одразу до справи?
Соломія не могла змиритись із такою швидкістю. Кохалася — аж серце лупало, метелики в животі тріпотали, — а потім страждала, бачачи, як її ідеал тягне в ліжко когось іншого. Чоловіки поспішали нагулятися, поки нема дружини й дітей.
Усі подруги встигли побувати заміжніми, народити, розлучитись і знову вийти заміж. І при зустрічі втомлено питали Соломію: «Коли вже ти знайдеш свого принца?» Але той єдиний ніде не траплявся. А раптом і зовсіА раптом і зовсім не знайдеться, подумала вона, але тут зустріла Олега — з машиною, квартирою й обіцянками весілля, та кинулась у відносини, наче в темну воду.