Оксана завжди прокидалася до дзвінка будильника, ніби в ній вбудовані власні внутрішні годинники. Вставала, вмивалася і готувала сніданок. Коли чоловік заходив у кухню, виголений, пахнучи туалетною водою, на столі вже чекали на нього яєчня чи яйця всмятку, нарізаний батон, сир і ковбаса, гаряча чашка кави. Сама Оксана обмежувалася лише кавою та шматочком сиру без хліба.
Вони прожили разом тридцять років. За цей час навчилися розуміти одне одного без слів. «До вечора», «Сьогодні затримаюсь», «Дякую…» За поглядом, кроками, навіть за мовчанням вони вгадували настрій. Навіщо зайві слова?
— Дякую, — сказав Богдан, допив каву і встав із-за столу.
Колись, коли вони лише починали жити разом, він завжди цілував її у щічку перед роботою. Тепер обмежувався подякою. Він працював інженером на залізничному заводі, виходив рано, бо дорога через усі пробки займала години.
Оксана прибрала зі столу, помила посуд і зібралася на роботу. Викладала в університеті, який був за дві зупинки від їхнього будинку. Ходила туди пішки, за будь-якої погоди — навіть у дощ чи вітер. Висока, струнка, підтягнена. Улітку носили сукні, а до університету — костюми з брюками, переважно сірі, у дрібну смужку. Під піджак — блузки пастельних кольорів.
Колись темне волосся тепер прорісло сивиною. Вона не фарбувала його, заплітала у тонку косу і укладала вулиткою на потилиці. Ніякої косметики, лише обручка.
На лекціях доводилося говорити багато, тому вдома вона мовчала. Мовчав і чоловік — він любив тишу. Збоку вони виглядали ідеальною парою: не сварилися, не сперечалися.
Богдан був старший на два роки, але й досі виглядав гарним чоловіком. Оксана звикла, що на нього звертали увагу. Колись ревнувала, а з віком почала ставитися до цього спокійніше. «Куди він подінеться? Хто його так годуватиме, як я?» — думала вона. Готувала вона дійсно божественно.
У них була донька, яка після університету вийшла заміж за військового та поїхала з ним.
Студенти трохи боялися Оксану. Вона рідко посміхалася, завжди була стриманою. Але й злою не була. На екзамені можна було домовитися: якщо студент чесно казав, що не вивчив білет, але стараОксана заплющила очі, відчуваючи, як знову розкриваються давні рани, але в серці теплішало від думки, що час зцілить все.