Володимир довго сидів, втупившись у телефон. Відкладав, тягнув, але тепер вирішився. Глибоко вдихнув і натиснув кнопку дзвінка. Один гудок, другий… «Ні, не можу», — проклинаючи себе за боягузтво, він уже збирався кинути трубку, але раптом почув знайомий голос Яреми:
— Привіт, ледачий! Куди подівся?
— Привіт… Справи, знаєш, закрутилися…
— Усе гаразд? Потрібна допомога? — одразу ж заклопотався друг.
— Ні, усе добре. А у вас як?
— Та нічого. Тільки Оксаночка замучила — закохалася, уявляєш? То ревіть, то танцює. То з хати не виманиш, то гуляє до пізньої ночі. І мовчить, мов заклинана. А ти що, так і не одружився?
Володимир зглотнув, ніби перед стрибком у воду з десятиметрового виска. Ось і слизьке питання.
— Ні, але збираюся, — прошепів він сипаним голосом.
— Невже знайшлася та, що здолала серце вічного холостяка? Вже час, друже, давно час. На весілля не забудь покликати. Обиджусь, якщо проігноруєш.
— Обов’язково. Без вас ніяк.
— До нас не плануєш?
Володимир чекав цього питання. Тепер все — шляху назад немає.
— Та я вже тут, приїхав.
— Як?! То чого мовчиш, ледачий? У готелі зупинився? Марійка обуриться. Коли до нас?
— Гей, повільніше, — засміявся Володимир. — Як-небудь зайду.
Він приїхав давно, півроку тому. Але другу не обов’язково про це знати. Купував квартиру, облаштовувався, влаштовувався на роботу, та ще й батько хворів. А головне — через Оксану не з’являвся раніше часу.
— Ніяких «як-небудь». Чуєш? Знаю я тебе. Прямо зараз до нас, — запалився Ярема.
— Сьогодні вже пізно. Завтра, — пообіцяв Володимир.
— Дивись, завтра чекатимемо. Піду Марійку потішу.
Отак — перший крок зроблено. Якби знав Ярема, яку свиню він їм із Марійкою підготував, не радів би так. Оксана могла б ним пишатися. А він поводиться, наче боязкий хлопчисько, що тремтить перед знайомством з батьками дівчини. «А Оксана молодець, не зрадила. Боже, я її тримав на руках немовлям, а тепер сам хочу на ній одружитися».
Але про все по порядку…
***
Вони дружили з першого курсу — Ярема, Володимир і Марійка. Обоє закохалися в розумВолодимир глянув на Оксану, яка сміялася, тримаючи на руках їхнього сина, і зрозумів, що справжнє щастя — це коли любов перемагає час, сумніви й усі перешкоди.