Сама винувата, мамо
Марiя смажила котлети, коли у дверi задзвенiли. Вона вийшла з кухнi, щоб відчинити.
— Мамо, це до мене, — зупинив її на півшляху голос доньки. — Я відкрию.
— Добре. Я ж не знала…
— Ну що ти стоїш? Іди, смаж свої котлети, — роздратовано відповіла донька, озираючись на неї біля дверей.
— Чому свої? Я на базарі фарш купила…
— Мамо, закрий двері. — Донька заплющила очі.
— Так би одразу й сказала. — Марiя повернулася на кухню, прикрила за собою двері.
Підійшла до плити й вимкнула газ під сковорідкою. Постояла трохи, зняла фартух і вийшла.
У передпокої донька надягала куртку. Поруч стояв Олексій, друг Оксани, не зводячи з неї закоханого погляду.
— Здоров, Олексію. А ви куди збираєтесь? Пообідайте з нами.
— Добрий день, — посміхнувся хлопець й питально подивився на Оксану.
— Ми поспішаємо, — відповіла та, навіть не глянувши на матір.
— Може, таки пообідаєте? У мене все готово, — повторила Марiя.
Олексій завагався.
— Ні! — різко сказала донька. — Ходімо. — Вона взяла Олексія під руку й відчинила двері. — Мамо, закриєш?
Марiя підійшла до дверей, але не зачинила їх наглухо, залишила щілину, почувши розмову на майданчику.
— Чого ти з нею так грубо? Пахне смачно, я б не відмовився від котлет.
— Ходімо. У кав’ярні перекусимо. Набридли мені її котлети, — буркнула донька.
— Невже вони можуть набриднути? Я обожнюю котлети твоєї мами, міг би їх їсти щодня, — сказав Олексій.
Що відповіла Оксана, Марiя не розібрала. Голоси на сходах стихли, віддалилися.
Марiя зачинила двері й зайшла у кімнату. Чоловік сидів перед телевізором.
— Петре, підемо обідати, поки все гаряче.
— Га? Підемо. — Чоловік підвівся з дивана й пройшов повз Марiю на кухню, сів за стіл.
— Що у нас сьогодні? — запитав вимогливо.
— Гречка з котлетами, салат, — відповіла Марiя, відкриваючи сковорідку.
— Скільки можна казати, що смажені котлети я не їм, — незадоволено помітив чоловік.
— Я води додала, вони майже парові вийшли. — Марiя завмерла біля плити з кришкою в руці.
— Добре, давай. Але востаннє.
— У нашому віці худнути шкодить, — зауважила Марiя, ставлячи перед чоловіком тарілку з гречкою й котлетами.
— У якому такому віці? Мені усього п’ятдесят сім. Для чоловіка це вік мудрості й розквіту. — Чоловік наколов котлету на виделку, відкусив половину.
— Що ви всі сьогодні, змовилися чи як? Оксана втекла, відмовилась обідати, ти викручуєшся. Ось перестану готувати, подивимось, як ви заспіваєте. Думаєте, у кав’ярні їжа смачніша й корисніша?
— Ну й не готуй. Тобі теж не завадило б схуднути. Скоро в двері не пролізеш. — Чоловік доїв котлету й підібрав другу.
— Ось як? На твою думку, я товста? А я всю голову зламала, чого це ти раптом за собою став стежити. Джинси собі купив, шкіряну куртку, бейсболку. Голову поголив, щоб лисоМарiя глянула на своїх рідних і зрозуміла — хоч і збито їх з пантелику, але саме таке випробування їх зміцнило, адже сім’я — це те, без чого життя втрачає свій смак.