Дощ іде до щастя
Після спекотного літа наступила холодна й пронизлива осінь, з різким вітром та нескінченними дощами.
По дорозі додому, стомлена від вітру та нудного мрячного дощу, Соломія зайшла до магазину, щоб перепочити від негоди і заодно купити щось на вечерю. Тут було тепло, світло й сухо. Вона повільно йшла між полицями, розглядаючи упаковки.
Соломія набрала цілий кошик продуктів. У овочевому відділі взяла лимон і гроно винограду. Уявила, як сяде, підібгавши ноги, на м’який диван перед телевизором, питиме гарячий чай з лимоном, відщипуватиме стиглі ягоди й кластиме їх у рот. А може, і вип’є трохи вина, щоб швидше зігрітися.
Вона зупинилася біля полиці з ковбасами та сосисками, вирішуючи, що обрати. Зараз вона з’їла б і те, й інше. Зранку й макової зернинки в роті не було. Соломія ковтнула й простягнула руку до ковбаси — її не треба варити. Її пальці зіткнулися з іншою рукою, яка також тягнулася до того самого батона.
Вона відсминила руку, обернулася й побачила поруч високого гарного чоловіка. Модна стрижка чорного волосся з ледь помітною сивиною на скронях, карі очі, повні губи. Доречі, у чорному пальті. Таке, як вона любить.
— Вибачте, — сказав чоловік, показавши у посмішці білосніжні рівні зуби.
«Голлівуд може відпочивати. Ніби зі сторінки гламурного журналу. Невже такі ходять у звичайний «Сільпо» за ковбасою?» — подумала Соломія. Її кинуло в жар від усмішки красеня. Вона ледве відвела від нього погляд і відійшла від полиці. «Витріщилася, як баран на нові ворота», — лаяла себе по дорозі до каси.
Побачила себе у відблиску вітрини з напоями й жахнулася. «Господи, яка розхрістана. Що він подумав про мене? Та й яка різниця. Де він, а де я». Вона виклала продукти з кошика на стрічку. Поруч хтось поклав те саме, і навіть ту саму ковбасу.
Мабуть, вона занадто довго подивилася на чужі покупки, бо поруч почулося:
— У нас з вами однакові смаки, чи не так?
Соломія знову побачила красеня й його білосніжну посмішку.
— Які там смаки? Звичайний набір продуктів. У половини покупців такий самий, — відповіла Соломія й відвернулася, згадавши, що виглядає як мокра курка.
— Так, справді, — погодився він.
«Я вся звітрілася, а він ніби тільки з перукарні вийшов». Вона уявила, наскільки пружинистими на дотик були його волосся, і тут же себе спинила. «Побачила гарного — і слинки потекли? Завертай губу. Він не для тебе».
Соломія склала продукти в пакет, розрахувалася й, не дозволивши собі глянути на красеня, прямувала до виходу. На вулиці порив вітру вдарив у обличчя, ніби помстився за втечу в магазин. Вона й зА коли вона пізніше зустріла Ігоря знову під дощем, то зрозуміла, що щастя не завжди приходить з сонцем.