Я знала, що ти чуєш мене, мамо
— Бабусю, розкажеш казку? — запитав шестирічний Дмитро.
— Лише коротку. Вже давно час спати. Завтра не встанеш до садочка. — Ганна поправила на онукові ковдру.
— Встану, — пообіцяв він.
Ганна вимкнула світло, залишила лише ніжне світло настільної лампи, взяла з полиці книжку, наділа окуляри й знову сіла біля онука.
— Ляж зі мною, — попросив Дмитро й відсунувся, звільняючи місце.
— Я так засну. — Але він дивився так благально, що вона зітхнула й прилягла поруч. Хлопчик миттєво притулився до неї й позіхнув.
Ганна почала читати, час від часу прислухаючись до рівного дихання онука. Коли переконалася, що він спить, обережно підвелась і вийшла з кімнати, примкнувши за собою двері.
На кухні вона торкнулась чайника — здався ще теплим. Налила собі чаю й сіла за стіл. «Де ж Оленка? Одинадцята година, а вона обіцяла бути о дев’ятій. Може, залишилася ночувати у подруги? Але ж подзвонила б… Чи варто їй дзвонити? Раптом за кермом? Відволічеш — не дай, Боже…» Вона хрестилась на іконку у кутку. «Зачекаю ще трохи.»
Відпила з чашки й зморщилась. Чай остюжив, пити не хотілось. Вилила його в раковину, підійшла до вікна, за яким простягалась густа, тривожна пітьма.
Раптом позаду пролунав різкий дзвінок. Ганна аж підскочила, кинулась до стола, щоб вимкнути звук, і завмерла з телефоном у руці. На екрані — невідомий номер, а не ім’я дочки.
Шахраї? Запізнілися… А якщо в Оленки розрядився телефон? Вона відповіла.
— Добривечір. Майор Коваленко. Олена Петрівна Савченко вам ким доводиться?
— Донькою. Що трапилось? Чому… — почала Ганна.
— Як до вас звертатись? — перервав її холодний чоловічий голос.
— Ганна Семенівна.
— Ганно Семенівно, ви лише не хвилюйтесь…
— Як не хвилюватись?! Поліція серед ночі просто так не дзвонить! А може, ви шахрай? Гроші вимагатимете? Так у мене їх немає, та й якби були — не віддала б. Чого мовчите?
— Олена Петрівна Савченко потрапила в аварію на трасі…
Після цих слів Ганна вже не розуміла нічого. Вона притиснула руку до грудей, намагаючись заспокоїти темперСльози котились по її обличчю, але вона знала — тепер вони всі разом, і ніщо не зможе їх роз’єднати.
