Свято старшого брата
Над обрієм уже зарум’янилася тонка смужка неба, незабаром мав зійти сонце. У купе всі спали, лише Ярему не йшов сон, і він один стежив за народженням нового дня. Лежачи на верхній полиці, він дивився у вікно. Усе частіше миготіли села, станції з порожніми платформами. Невже скоро він буде вдома?
Відчинені двері від’їхали убік, у купе зазирнула провідниця.
— Ваша станція через півгодини. Стоянка дві хвилини, — промовила вона і замкнула двері.
Ярема чув, як вона будила когось у сусідньому купе. Він знову повернувся до вікна, але чарівність ранку вже зникла. Він сів, потім легко й пружно зістрибнув униз. Чоловік на нижній полиці зітхнув і відвернувся до стінки.
Ярема взяв рушник і вийшов у коридор. Майже у всіх купе двері були відчинені, спекотно. У деяких теж прокидалися пасажири.
Туалет був зайнятий. Ярема відвернувся до вікна. Чотири роки він не був удома. Його не чекають, бо ніхто не знає, що він їде. Вирішив зробити сюрприз. А тепер думав, що надаремно. Сам зхвилювався, не спав усю ніч. А що буде з матір’ю, коли вона побачить його на порозі?
Після смерті батька їй часто було зле. Від радісної новини, як і від сумної, теж могло защеміти серце, підскочити тиск. Треба було хоча б Тарасу подзвонити, попередити. Він би підготував матір.
Ярема повернувся до купе, одягнувся, узяв рюкзак. Біля дверей озирнувся — чи не забув чого. Став біля вікна в проході, чекаючи своєї станції.
Тарас. Мати завжди називала його лише так. Після смерті батька він зайняв його місце у родині. Звикша радитися з чоловіком у всьому, мати тепер радилася зі старшим сином. Вона пишалася розумним і серйозним першістком.
А Ярема завжди був Ярком, молодшим, бешкетником, пустунем. Яркові здавалося, що мати любить Тараса більше, ніж його. А от батько більше любив Ярка.
— У кого ти такий? — дивувалася мати, коли бачила у його щоденнику запис про погане поводження.
— У родині ж має бути хтось дурником. Як у казці. Нічого, прийде час, і ти мною теж пишатимешся, — хизувався Ярко.
Мати зітхала.
Тарас закінчив школу із золотою медаллю, без проблем вступив до університету на економічний. Вчився відмінно, мати ним пишалася і ставила брата Яркові за приклад. А той любив грати у футбол, ходити в кіно і читати книги про піратів, фантастику, мріяв стати мандрівником.
Ярка ображало і дратувало матеріне захоплення старшим братом. Коли вона хвалила Тараса, ставила його за приклад, Яркові хотілося з почуття протесту зробити все навпаки, навмисне, ще гірше. Він такий, який є, і не збирається наслідувати старшого брата, хоч і визнавав його розум.
Коли Тарас закінчив університет, Ярема отримав атестат. Вони й зовні були різними. Тарас схожий на матір, білявий, блакитноокий, з пухкими губами. А у Ярка волосся темне, непокірне, завжди стирчало у різні боки. Очі жовтуваті, як у кота. Мати в дитинстві називала його кошеням. А як називала Тараса? Ярема не міг пригадати. Напевно, і в дитинстві вона звала його Тарасом.
І, звичайно, він мав вступити до університету, як старший брат. Ярко збрехав, документи не подав, а потім наговорив, що не вистачило балів.
— Хоча б у технікум вступив, може, встигнеш. До армії ж потрапиш, — зітхала мати. — Тарасе, скажи йому.
— Ярку, без освіти зараз нікуди, кар’єру не зробиш. Мати правильно каже. Спробуй у технікум. Хочеш, з тобою схожу? Потім працюватимеш, вчитимешся заочно. Не засмучуй матір.
— Я ще не вирішив, ким хочу бути. Досить у нас у родині одного розумного. В армії служити теж хтось має. Якщо всі стануть академіками, хто буде Батьківщину захищати? — відповідав Ярко.
— Дивись, доіграєшся. Матір шкодуй, переживає.
Ярко пішов до армії. Спочатку було важко, потім звик, завів друзів. З одним навіть поїхав після служби на Донбас. Там починалася велика будова. Подзвонив матері, сказав, що хоче попрацювати. Мати ридала, умовляла повернутися додому. Дзвонив і лаяв Тарас. Але Ярко наполіг на своєму.
Чому він має йти стопами старшого брата? Навіть одяг за ним завжди доносив. Тарас у футбол не грав, штани не рвав. Навіщо купувати Яркові нові, якщо від старшого брата лишилося повно? Набридло. У нього своє життя. Нехай Тарас у кабінетах працює, а він любить працювати руками. Він доведе, що теж чогось вартий. Був би живий батько, він би Ярка підтримав.
Додому дзвонив рідко, казав, що в нього все гаразд, але приїхати поки не може, без нього там не обійтися. Через чотири роки вперше їхав додому. Тільки тепер Ярема зрозумів, як сумував за матір’ю і Тарасом.
Заробив собі на квартиру, облаІ коли Ярема почув перший сміх своєї доньки, він нарешті зрозумів, що щастя — це не те, що вибирають за тебе, а те, що знаходжуть сам.