То було давно…
Остап довго не бував вдома. Перші два роки, навчаючись у інституті в іншому місті, ще навідувався на канікули. Матір, звісно, годувала до відвалу, готувала усе найулюбленіше й найсмачніше. Відгодований, через три-чотири дні Остап починав нудитися. Друзі роз’їхалися, робити нічого.
Містечко невеличке, знайоме до кожного дерева, за кілька годин обійдеш усе. Виспавшись і помучившись ще тиждень, він починав прагнути назад.
Мати благала залишитися ще на тиждень, але Остап вигадував якісь неіснуючі справи і з легким серцем вирушав. Велике шумне місто вабило його. Ось де не помреш з нудьги, де весело. Він уже й друзями там обзавівся. А що тут робити? Нудьга та преснота аж до ломоти в зубах.
На третьому курсі він влаштувався працювати в кафе швидкого харчування. Працював по вечорах, до закриття, якраз у розпал молодіжної тусовки. Такий спосіб життя йому подобався. Та й гроші не зайві. На стипендію не прогодуєшся. Гордо відмовився від допомоги матері. Мама дзвонила, просила приїхати хоча б на Різдво. Обіцяв, хоча в кафе починалося саме жвавий час.
Закінчилися святкові дні, розпочалися заняття в інституті. Поїздку додому Остап відкладав до літніх канікул. Але з настанням літа перейшов на повний робочий день. Життя у великому місті кипіло, час минав непомітно. Ось уже й диплом у руках. Святкували з курсом кілька днів — роз’їдуться, коли ще побачаться?
А потім друг запропонував поїхати працювати до Туреччини.
— Поїдемо зі мною. Ти за всіма параметрами підходиш. Давай тільки зараз вирішуй. Треба встигнути оформити документи. Хлопець, з яким збирався їхати, раптом відмовився. Дівчина в нього завагітніла, вирішив одружитися. Тож, згоджуйся, не пошкодуєш. Контракт на рік. Англійську ти знаєш непогано. Турецьку підтягнеш.
Поки молоді, світ побачимо. А потім розпочнемо працювати, одружуватимемося, діти підуть, виїжджатимемо за кордон раз на три роки на тиждень. Танцюй, поки молодий, малий, — співів фальшиво друг.
Остап погодився. Почалися метушливі дні біганини по лікарях за довідками, оформлення паперів. Перед самим від’їздом подзвонив матері. Винувато пообіцяв, що через рік повернеться і обов’язково навідається.
— Як же так, сину? На цілий рік їдеш?! Хоч на денек приїхав би. Я вже почала забувати, як ти виглядаєш, — благала мама.
— Вибач. Завтра вилітаю, квитки вже на руках. Не можу підвести фірму й товариша. Усе, мам, люблю, дзвонитиму…
У Туреччині жили при готелі, харчувались там же. ХтУ Туреччині жили при готелі, харчувались там же, а коли повернувся додому через три роки, то його чекав не тільки новий початок, а й зізнання, яке перевернуло все його життя.