Олексій давно не був вдома. Перші два роки, навчаючись у інституті в іншому місті, він ще приїздив на канікули. Мати, звичайно, годувала на смерть, готувала все найулюбленіше й найсмачніше. Від’ївшись, дня через три-чотири Олексій починав нудьгувати. Друзі всі роз’їхались, робити нічого.
Містечко невелике, знайоме до кожного деревця, за кілька годин обійдеш увесь. Виспавшись і помучившись ще тиждень, він починав рватися назад.
Мати благала залишитись ще на тиждень, але Олексій вигадував якісь неіснуючі справи і з легким серцем від’їжджав. Велике шумне місто вабило його. Ось де не помреш з нудьги, де весело. Він уже й друзями там обзавівся. А що тут робити? Нудьга та пресність — аж зуби ломить.
На третьому курсі він влаштувався працювати в кафе швидкого харчування. Працював по вечорах, до закриття, якраз у самий навал молоді. Така життя йому подобалася. Та й гроші не зайві. На стипендію не проживеш. Гордо відмовився від допомоги матері. Мама дзвонила, просила приїхати хоча б на Новий рік. Обіцяв, хоча в кафе починалося саме гаряче час.
Закінчилися святкові канікули, починалося навчання в інституті. Поїздку додому Олексій відклав до літніх канікул. Але з настанням літа перейшов на повний робочий день. Життя у великому місті кипіло, час минав непомітно. Ось уже й диплом на руках. Відзначали з курсом кілька днів, роз’їдуться, коли ще зустрінуться?
А потім друг запропонував поїхати працювати до Туреччини.
— Поїдемо зі мною. Ти за всіма критеріями підходиш. Давай тільки прямо зараз вирішуй. Треба встигнути оформити документи. Хлопець, з яким збирався їхати, раптом відмовився. Дівчина його завагітніла, одружуватись він надумав. Тож погоджуйся, не пожалкуєш. Контракт на рік. Англійську ти непогано знаєш. Турецьку підтягнеш.
Поки молоді, світ побачимо. А то потім почнемо працювати, одружуємось, діти підуть, будемо виїжджати за кордон раз на три роки на тиждень. Танцюй, поки молодий, хлопче, — фальшиво заспівав друг.
Олексій погодився. Почалися метушливі дні біганини по лікарях за довідками, оформлення паперів. Перед самим від’їздом подзвонив матері. ВинОлексій глянув у вікно, де світився вечірній Львів, і зрозумів, що нарешті знайшов своє місце — коло тих, хто його чекав усі ці роки.