Я теж не хочу сваритися. Але коли ти, нарешті, приб’єш ту полицю?
У суботу після сніданку Соломія почала прибирати квартиру. Богдан сів на кухонний диванчик із ноутбуком. Його обов’язок – винести сміття потім. А поки він гортав новини в соцмережах.
Раптом влітів фото радісного друга Олега, з яким разом вчилися в університеті. Під фото було написано: «Ура! Нарешті! Все сталося! Заселився! Запрошую всіх розділити зі мною радість новосілля. Заходьте, дивіться, захоплюйтесь!» Богдан клікнув на посилання й побачив фотографії квартири, знятої з найвигідніших ракурсів.
Цю квартиру рік тому Олег отримав у спадок від померлої бабусі. Ремонт у ній не робили років сорок, меблі старі, ще радянських часів. Щоб там жити, треба було вкласти чимало грошей, яких у нього не було. Олег хотів одразу продати її, щоб не мучитися. Він із дружиною відкладали гроші на власне житло, і продаж спадщини могла пришвидшити справу.
Та дружина раптом заперечила. Квартира занедбана, але в історичному центрі Києва. Вона запропонувала на вже зібрані кошти зробити якісний ремонт і продати її набагато дорожче. Тоді точно вистачить на двокімнатну, як вони й мріяли.
Майже рік пішов на ремонт. Зате квартиру не впізнати. Як розповідав Олег, у ній виявилося багато прихованих можливостей для творчого підходу. Знесли перегородку між ванною та туалетом, зруйнували стіну між кухнею і однією з кімнат — отримали велику вітальню. Простір вдалися вдало підібраними кольорами шпалер, купили недорогу сучасну меблі в стилі мінімалізму. І вийшла не квартира, а цукерка.
У коментарях люди не шкодували захоплених слів. Усі вітали, хтось захоплювався, а хтось і заздрив. Але майже всі висловлювали думку, що без досвідченого дизайнера тут не обійшлося.
«Ні, ми вивчали питання, дивилися в інтернеті, як виглядають сучасні квартири. Але робили все самі, окрім зносу стін і стяжки підлоги. Мар’янка придумувала обстановку, вибирала шпалери», — запевняв Олег.
Богдан привітав друга стримано. Позавидів, звісно. Вони із Соломією жили в однокімнатній. Друг батька поїхав до сина в Канаду після смерті дружини. Продавати квартиру поки не хотів, раптом не приживеться там. І дозволив Богданові із Соломією жити в ній безкоштовно, але за умови, що нічого не перероблятимуть. Теж непогано — одружилися, і одразу є де жити — квартира з повною обстановкою.
Богдан колись залицявся до Мар’янки на першому курсі. Та вона обрала Олега. Пощастило дурню. У Мар’янки завжди було неймовірне відчуття стилю та смаку. Навіть найпростіші речі на ній виглядали дизайнерськими. Навіть необізнаний у моді Богдан це розумів.
Звісно, Олег робив усю брудну роботу, а ось ідеї й тонкощі належали Мар’янці. Та вийшло чудово. Богдан оглянув свою з Соломією кухню. Нічого особливого, звичайна, нуднувата. І подобалася, доки не побачив квартиру Олега.
Ох, але Олег який! Богдан схопив ноут і метнувся у кімнату, зовсім забувши, що під час прибирання краще Соломію не чіпати. Нехай випустить пару, заспокоїться…
Соломія стояла навшпиньки, витягнувшись, і обережно витирала пил з навісної полиці. Богдан знову помітив, що в дружини фігура — просто заглядіння. У цю мить полиця гойданулася. Шурупи розхиталися, і вона трималася на чесному слові. Книги лежали купою на підлозі.
Він хотів піти, доки дружина його не помітила, але тут Соломія обернулася, віддула прядь, що впала на обличчя.
— Чого стоїш? Краще б полицю прибив.
— Хотів показати… Дивись, який Олег із Мар’янкою ремонт у бабусиній квартирі зробили. Я б теж не відмовився від такого житла… — і змовк, побачивши вираз обличчя дружини.
— Покажи, — попросила Соломія.
— Ось, дивись, — Богдан охоче розвернув ноутбук екраном до неї. — Правда ж класно? Там квартира взагалі убита була. Олег навіть хотів її одразу продати… — Богдан намагався говорити без заздрощів і захвату.
— Так. Молодці, — сухо відповіла Соломія й подивилася на чоловіка.
— Що? У мене бабуся молода й поки не збирається вмирати. Та й невідомо, кому залишить квартиру — онуків у неї двоє.
— Хай живе твоя бабуся. Він пише, що все зробив сам. Мар’янка лише ідеї підказувала.
— Ну так.
— Не доходить? Я тобі скільки разів казала, щоб полагодив полицю?! Книги вже місяць на підлозі лежать, пиляться, жовтіють. Ми рік живемо в цій квартирі, де щодня щось сиплеться. Мені що, стороннього наймати, щоб полицю прибили? Не соромно буде? Для Мар’янки, мабуть, не тільки ремонт, а й дім зведІ ось, коли Соломія заговорила про нову швабру, Богдан раптом усміхнувся, зрозумівши, що його щастя — не в ідеальній квартирі, а в цих дрібних сварках та примиреннях, які роблять їхню любов міцнішою.