Коробочка з перснем
Марійка та Тарас дружили ще зі школи. Жили в одному будинку, у сусідніх під’їздах, вчилися в одному класі. Перші два роки їх зустрічала зі школи бабуся Тараса. Мати Марійки працювала у зміну, а батько часто їздив у відрядження.
— Марійко, ходімо до нас, обідом пригощу, — запрошувала кожного разу Тарасова бабуся.
Підходячи до дому, дівчинка з нетерпінням чекала, чи не забуде ж бабуся запросити її на обід. Вона з задоволенням їла наваристий борщ, котлети з картоплею або макарони з ковбаскою.
— Ти що, знов нічого не їла? Для кого я готую? Неначе тебе вдома годують, — лаялася мати, відчинивши ввечері холодильник.
Марійка пояснювала, що їсти самій нудно, що бабуся запросила, і вона не могла відмовити. Але з третього класу вони перейшли на другу зміну. Бабуся вже не кликала Марійку на обід, бо мати чекала доньку вдома. А потім і зовсім перестала зустрічати їх після школи.
— Ще чого! Я що, маленький? Нікого не зустрічають, тільки мене. Соромно, — відповів Тарас на питання Марійки, чому бабуся більше не приходить.
Дівчинка почала помічати, що Тарас більше не чекає на неї у роздягальні, намагається втекти, поки вона одягається. Або йшов з іншими хлопцями, не звертаючи уваги на Марійку, що плелася позаду.
Та й у школі Тарас уникав її. А все тому, що хлопці кепкували, мовляв, вони — наречений і наречена. Марійка дулася на Тараса. Коли він просив списати домашнє, вона гордо підіймала підборіддя й відмовляла.
У старших класах більшість однокласників почали зустрічатися з дівчатами. Тарас перестав соромитися Марійки. Вони знову ходили додому разом. Він часто забігав до неї, щоб списати домашнє або підготувати реферат.
Одного разу Марійка прийшла зі школи й застала матусю в сльозах.
— Щось з татом? — злякалася вона.
— Трапилося. Покинув нас. До іншої пішов. Щоб у нього все відсохло…
З того часу мати замкнулася, плакала або сиділа, втупившись у пКоли нарешті вони одружилися, Марійка зрозуміла, що справжнє кохання варте всіх очікувань, а персень у коробочці став початком їхньої довгої та щасливої історії.
