**Подорож до моря**
— Соломіє, я не дозволю, чуєш? Тобі лише вісімнадцять. Ти не розумієш… — Марія то й діло переходила на крик. Вони сперечалися з дочкою вже кілька годин.
— Це ти не розумієш! Усі їдуть, а мені, як завжди, не можна, — уперто стояла на своєму Соломія.
— Хто «усі»? Твоя Катруся? Їй мама й не таке дозволяє… — Марія різко замовкла, відчуваючи, що зайшла занадто далеко. — Послухай, доню…
— А ти мене слухала, коли я казала, що не хочу ніякого Ярослава Вікторовича? Ага, думка дитини нікого не цікавить. Ти не слухала мене й усе зробила по-своєму. Тоді казала, що хоче бути щасливою. І що? Ти щаслива, мамо? Я вже не дитина, я повнолітня. І теж хочу бути щасливою. Я поїду, подобається тобі чи ні. Грошей мені не треба, якщо ти про це. — В очах Соломії блищали сльози розпачу.
— Я теж хочу, щоб ти була щастою, справжньою. Ти можеш зробити помилку, про яку шкодуватимеш усе життя. Ну подумай, Соломіє. Там ти будеш повністю залежати від свого Богдана. А ти впевнена в ньому? Ви знайомі зовсім недовго. Поряд нікого не буде…
— Не бійся, в підолі не принесу, — усміхнулася Соломія.
— Ми не чуємо одне одного. — Марія без сил опустилася на диван.
Вона втомилася виправдовуватися. Чоловік кинув її з трирічною Соломією, аліментами та зник. Коли Марія зустріла Ярослава, не очікувала, що зможе знову полюбити й довіряти чоловікові. Він усі ці роки намагався замінити Соломії батька, стати для неї другом. А донька так і не прийняла його.
Марія пам’ятала, як донька зустріла Ярослава у штики, коли він уперше прийшов до них у гості. Після його відходу запитала:
— Він буде жити з нами?
— Так. Ти проти?
— Хто мене питає? Ти все одно зробиш по-своєму, — фуркнула дванадцятирічна донька.
Марія намагалася пояснити, що Ярослав хороший, що донька незабаром це зрозуміє.
— Ти просто його не знаєш. Побачиш, він тобі сподобається.
— Твоя донька просто ревнує, — тоді сказала подруга. — Не йди у неї на поводу. Не встигнеш озирнутися, як вона виросте, вийде заміж, і ти залишишся сама. Такий чоловік, як Ярослав, може більше не трапитися. Не треба вибирати між ним і Соломією. Усе налагодиться, дай лише час.
Марія старалася не обділяти доньку увагою, але виходило не дуже. Її тягнуло до Ярослава, а Соломія постійно перетягувала увагу на себе. Марія розривалася на частини. Коли донька зрозуміла, що мама більше не належить їй безроздільно, вона почала віддалятися. І ось результат — вони не чують одне одного.
Тепер Соломія мстила їй. Богдан був приємним і вихованим хлопцем з хорошої родини. Марія нічого проти нього не мала. Але дозволити доньці їхати з ним на південь…
Коли хлопець приходить знайомитися з батьками дівчини, він завжди намагається показати себе з кращого боку. А який він насправді? Ми бачимо в людині лише верхівку айсберга, а що там під шаром красивої оболонки?
Можливо, батькам хлопця простіше. У Марії лише донька. Вони толком і не розлучалися ні разу. А тепер вона вирішила їхати на південь із хлопцем. Зрозуміло, що там буде і вино, і секс. Марія виховувала доньку сама, тремтіла над нею. Звичайно, їй важко прийняти, що донька виросла, що в неї є хлопець, своє особисте життя.
Але ж не тримати її на прив’язі. Ярослав теж вважав, що треба дати свободу. Дівчина не дурна, сама все зрозуміє. Коли Марія сказала йому, що якби Соломія була його донькою, навряд би він відпустив би її на південь із хлопцем, Ярослав спалахнув, але промовчав. Вона була йому вдячна, що не дав розгорітися сварці.
— Візьму синій чемодан? — Соломія заглянула на кухню.
— Бери, звичайно. А коли ви їдете?
— Сьогодні вночі, я ж казала.
Так, Марія не пам’ятала. Вже сьогодні?! Як швидко. Вона ще не звикла до думки, що відпустила доньку саму на південь. «Господи, що я сиджу…» Марія схопилася, дістала із заначки частину грошей і віднесла доньці.
— Ось, візьми. Знадобляться. Тримай при собі, Богдану не кажи про них. Якщо схочеш повернутися, зможеш купити квиток і поїхати.
— Дякую. — Соломія взяла гроші, і схожий на посмішку рух торкнувся її губ. — Богдан заїде за мною. Будь ласка, не проводжай мене, добре? — вже примирливим тоном сказала донька.
Марія кивнула і вийшла з кімнати. «Слава Богу, мир відновлено, хоча б ворогами не розсталися».
— Думав, тут кипить, а у нас тихо. То все ж дозволила поїхати? — Ярослав увійшов у кімнату. Марія підійшла до нього, обняла.
— Як добре, що ти прийшов. Ох, Яре, не знаю, чи правильно я роблю. Тривожно мені.
— Заспокойся. Усе буде добре. Вона не дурна дівчина, впорається.
Богдан прийшов за Соломією о пів на дванадМарія стояла біля вікна, дивилася, як донька сідає в машину, і тихо прошептала: “Нехай Господь береже тебе, доню.”