**Щоденник**
Батько Соломії був старший за маму на п’ятнадцять років. Одягався він суворо, навіть старомодно. Завжди носив штани, сорочку, піджак або джемпер. Ніяких кросівок чи футболок. Він зовсім не був схожий на тат її подруг. Соня його просто обожнювала. Коли він приходив з роботи, вона бігла йому назустріч, тато підхоплював її на руки та запитував, зазираючи у вічі:
— Як пройшов день у моєї принцеси?
Соні дуже подобалося, коли тато так її називав. Вона обіймала його й удихала той неповторний запах, найкращий запах у світі — суміш одеколону, цигарок і чогось ще, чому вона не знала назви.
— А я хіба не принцеса? — питала мама, надуваючи губи й вимагаючи своєї порції компліментів. Тато однією рукою тримав Соню, а іншою обіймав маму, цілував у щоку й казав:
— Ви дві — мої найулюбленіші принцеси.
Соня із задоволенням грала в цю гру, яка повторювалася щодня.
Коли Соня підросла, гра сама собою зникла. Вона й далі виходила зустрічати батька, але вже не кидалася до нього з вигуками та щенячою радістю, а стримано говорила:
— Привіт, тату.
— Привіт, — відповідав він, вішаючи пальто на вішалку і чомусь не дивлячись на нею.
Соня й сама не хотіла, щоб він підхоплював її, як маленьку, але чому він не дивиться їй у вічі, як колись? Чому не називає принцесою?
— Ти знову на роботі затримався? — поцікавилася Соня.
— Так. Що поробиш? Робота в мене така.
— Яка саме?
— Я ж начальник, хоч і невеликий. — Він гладив рукою волосся й проходив повз неї у кімнату. Соня відчувала, що він бреше. Яка там робота? Хіба що майстерня з ремонту побутової техніки. Бувало, клієнт просив терміново полагодити холодильник або пилосос, але такі, що готові платити подвійний тариф за швидкість, траплялися рідко. Люди згодні були чекати, аби не переплачувати. А останнім часом батько затримувався часто, а додому повертався без квітів. Навіть у вихідні йшов «на роботу» на дві-три години. Повертався задумливий і мовчазний. У всьому цьому Соня відчувала таємницю й брехню.
Ось і зараз він затримався.
— Привіт. Як справи у школі? Мама вдома?
Батько спитав, а сам дивився крізь Соломію. Вона знала, що тато задає звичні питання і не чекає відповіді. Тому й мовчала. Кажуть, жіноча інтуіція є навіть у дівчаток. І цією своєю дитячою інтуїцією Соня розуміла, що батько змінився, що в їхній родині щось відбувається. Не просто так у мами останнім часом червоніли очі. При Соні вони намагалися не сваритися, але й не жартували, як колись, розмовляли через силу.
І запах від батька був не такий, як раніше, саме в ті дні, коли він «затримувався». Він виглядав провинуватим і збентеженим. Атмосфера в квартирі стояла напружена, наелектризована. Соня якось поділилася своїми переживаннями з мамою.
— Між людьми бувають періоди напруги й втоми. Але вони минають, якщо люди люблять одне одного, — неохоче відповіла мама.
— А якщо не люблять? — запитала Соня.
— Якщо не люблять, то розходяться. І намагаються побудувати щастя з іншими. ХаракА потім, коли вона сама стала матір’ю, зрозуміла, що прощення — це єдиний спосіб не втратити тих, кого по-справжньому любиш.