Чудова новина
Олеся поспішала додому. Вона несла чудову новину для чоловіка — не просто хорошу, а справді вражаючу! Варто відзначити. Заскочила по дорозі до крамниці, купила пляшку вина. Зараз приготує вечерю, вони вип’ють разом… — мріяла Олеся.
— Максиме, я вдома! — скрикнула вона, заходячи у тісну квартирку. Кричати не було потреби — з будь-якого кутка було чути, як клацнув замок. Але радість переповнювала її, і вона не могла втриматися.
Максим неохоче вийшов до неї.
— У мене така новина! Зараз швидко приготую вечерю, сядемо й відзначимо. Навіть вино купила. Дивись. — Олеся дістала з пакета пляшку, не помічаючи напруженого погляду чоловіка. — Віднеси на кухню, а я поки переодягнусь. — Вона пройшла повз нього до шафи, зачинила за собою дверцята, ніби за ширмою. Наділа короткий халатик, який так любив Максим, поправила волосся і закрила шафу.
Максим сидів перед телевізором з вимкненим звуком, дивлячись крізь екран. Олеся підійшла.
— Що сталося? Мамі знову погано? — обережно запитала вона.
Чоловік мовчав. Олеся сіла поруч, накрила його руку своєю долонею.
— Що б не трапилося, ми впораємося. Я отримала… — Олеся не встигла договорити. Максим одірвав руку й різко встав із дивана. — Гаразд, скажеш потім. Піду готувати вечерю.
Олеся смажила картоплю, мучилась від невідомості. Вона знала — розпитувати марно. Радісний настрій розтанув. Погана ідея з вином. Але ж вона не знала…
Вони одружилися півтора роки тому. Максим працював у великій будівельній компанії, а Олеся писала диплом. Жили на його зарплатню, тому зняли малесеньку квартирку — поки вистачало.
Частину грошей Максим відсилав матері — вона жила в іншому місті, часто хворіла, ліки коштували дорого. Коли Олеся отримала диплом і влаштувалася на роботу, вони навіть почали відкладати на власне житло, хоч такими темпами не накопичили б до кінця віку.
Вночі мріяли, що згодом відкриють свою фірму. Максим буде проектувати будинки, котеджі, а Олеся — доводити їх до досконалості, займатися дизайном. Але для цього треба було набратися досвіду. Люди не підуть до нікому невідомої контори. Потрібні рекомендації. Тоді вони куплять велику квартиру, народиться дитина…
А поки Олесі доручали лише дрібні, нудні проекти, де вона не могла розкрити свій талант, проявити ініціативу. Вона працювала старанно, хоч і платили небагато. Вірила — рано чи пізно її помітять, довірять щось серйозне. І тоді в них усе буде — і квартира, яку вна облаштує сама, і машина…
Якось начальник запросив її до кабінету.
— Хочу доручити тобі важливий проект, — сказав він. — Треба зробити ремонт у квартирі, обставити меблями. Одна пані хоче подарувати її синові на весілля. Церемонія через місяць. Ти звільнена від інших завдань — тільки це, щоб встигнути. За швидкість додаткова оплата.
Олеся була впевнена — впорається. У голові вже бродили ідеї — зробить так, ніби для себе. Вона вже уявляла ту квартиру — затишний рай для молодят. Відразу поїхала на огляд.
Її зустріла витончена жінка, одягнена зі смаком. Від неї так і віяло грошима. Замовниця показала квартиру, висловила побажання, попросила не економити.
Домовилися, що Олеся накреслить план, запропонує матеріали й дизайн, а Ярослава Степанівна (так звали клієнтку) найме бригаду. Якщо проект сподобається — роботи почнуться одразу.
Ось чому Олеся так поспішала поділитися новиною з чоловіком. Але пляшка вина лишилася недоторканою. Вона сховала її у холодильник. Після мовчазної вечері сіла за комп’ютер. Праця йшла швидко, поки Максим не сів поруч.
— Відволікнися. Треба сказати тобі… — почав він.
— Кажи. — Олеся повернулася.
— Мене звільнили. — Максим вимовив це, не дивлячись на неї.
— Як? Чому? — з жахом скрикнула вона.
— На роботі був завал, а тут компанії запропонували вигідний проект. Всіх носили, як тузів по колоді. Постійно поспішали. Директор майже ножа до горла приставляв — роби швидше, терміни горять. Короче, я помилився у розрахунках. Помітив, коли будівництво вже почалося. Хотів виправити, але мене викинули.
— Нічого, ми впораємося. Я хотіла сказати тобі…
— Це ще не все. — Максим схопився зі стула й почав метушитись по кімнаті, немов поранений ведмідь у клітці. — Мені треба повернути гроші. В договорі зазначено…
— Скільки? — прошепотіла Олеся.
— Багато. У нас таких немає. Але візьму кредит. Правда, мамі допомагати вже не зможу.
— Який кредит? Там же відсотки. Ми знайдемо гроші, позичимо в друзів…
— Не тупи, Олесю. У яких друзів? Друзі є, коли у тебе все гаразд. Хочеш дізнатися, хто твій друг — попроси в нього грошей, — Максим кричав.
— Ти в когось просив? — здогадалася Олеся.
— НОлеся подивилася на порожню квартиру, взяла в руки фотографію зі своїм посмішливим обличчям, яка стояла на полиці, і зрозуміла, що тепер у неї є тільки вона сама, але цього виявилося достатньо.