Запізнілі почуття

Несвоєчасне кохання

Соломія зазирнула у кімнату матері, побачила, що та спить, і прикрила двері.

— Соломія, — раптом покликала мати слабким голосом.

— Так, мам. — Дівчина знову заглянула в кімнатку. — Я думала, ти спиш. Тобі щось потрібно? Я хотіла трохи пройтись із дівчатами.

— Іди, я ще дрімну, — відповіла Оксана і закрила очі. Навіть підняти важкі повіки їй було важко.

Соломія з полегшення зітхнула та побігла одягатися. За час маминої хвороби вона навчилася робити все тихо. І зараз спустилася сходами ледве чутно. Біля під’їзду її чекав однокласник Андрій Міщенко.

— Чого так довго? — замість вітання невдоволено спитав він.

— Мамі борщик варила. Куди підемо? — Соломія посміхнулася, ніби вибачаючись.

— Вона ще хвора?

— Так, щойно заснула. Ненадовго, добре? Раптом їй щось знадобиться, — попросила дівчина.

— Нічого, поспить, їй же краще, — байдуже відповів Андрій.

Соломія стиснула губи. Вона нікому не казала, чим хвора мати. Не хотіла, щоб її жаліли, щоб у школі піднялася тривога.

— Ну от, дощ починається. А підемо до Віталіка, в нього батьки на дачу поїхали, — понизивши голос, сказав Андрій і притягнув дівчину до себе, намагаючись поцілувати.

Але Соломія різко відхилила голову.

— Ти що? Хтось побачить.

— Кого? Мама ж спить. Ну що, йдемо?

Дівчина завагалася. Минулого разу, коли вони були у Віталіка, Андрій занадто настирливо до неї чіплявся. Він їй подобався, але він занадто поспішав.

— Сонечко, всього на півгодини. Обіцяю, не буду чіплятися, — благав він.
Дощ і справді посилився.

— Добре, але ненадовго, — зважилася Соломія.

— Звісно. — Андрій намагався не показати радості.

Віталік відчинив двері й усміхнувся, побачивши друга з Соломією.

— Заходьте.

Та не рушила з місця. Їй не хотілося лишатися наодинці з двома хлопцями.

— Вчора класний фільм скачав, — сказав Віталік.
Андрій скинув кросівки й пішов за ним у кімнату. Соломія подумала, що зараз найкращий момент піти. Але й доді йти не хотілося.

Вона закрила двері й увійшла у кімнату, сіла поруч із Андрієм. Він одразу поклав руку на спинку дивану за її спиною. Віталік приніс кожному пляшку пива. Соломія відмовилася, і Андрій узяв її пляшку собі. Дівчина скоса глянула на нього, але мовчала.

Фільм справді захопив її з перших кадрів. Вона злякалася, коли відчула гарячу, настирливу долоню Андрія під светром. Соломія здригнулася, але він тримав її за плече, іншою рукою болісно стиснувши груди.

— Боляче! — скрикнула вона.
Андрій послабив хватку, і дівчина схопилася з дивану. Віталіка в кімнаті не було. Вона навіть не помітила, коли він вийшов.

— Соня, вибач, — пробурмотів Андрій.

— Ти ж обіцяв! — спалахуІ все ж усередині світила маленька надія — може, колись це кохання не буде несвоєчасним.

Оцініть статтю
Соняшник
Запізнілі почуття