Ой, слухай, якби не ти…
Соломія й Марійка дружили змалечку, разом ходили в садочок, а в школі сиділи за однією партою. Соломія виросла справжньою красуньою — завжди в оточенні парубків, все їй давалося легко, наче саме собою. А Марійка була тихою, непомітною дівчиною, однією з тих, на кого в натовпі навіть не звертають уваги.
Після школи Марійка пішла в медичне училище — хотіла допомагати людям. Соломія ж вирішила, що дипломи їй не потрібні, і після курсів почала працювати в салоні краси, малюючи жінкам брови та вії.
Подруги завжди підтримували одна одну — не могло пройти дня, щоб вони не побачились або не поспілкувались по телефону. Соломія зазвичай розповідала, а Марійка слухала, співчуваючи розриву з черговим кавалером або радіючи новим стосункам.
Як це часто буває між подругами, обидві закохались в одного хлопця.
Першою його побачила Марійка. Не красеня, а звичайного хлопця, нічим не примітного. Якби знала, що саме він стане причиною її болю…
Марійка йшла з магазину. Нещодавно пройшов дощ, і тротуар був у величезних калюжах. Обминаючи одну з них, вона раптом побачила хлопця на електросамокаті, який мчав прямо на неї. Він дивився кудись повз неї, і в останній момент вона відскочила — прямо в калюжу.
«Гоняють, навіть не дивляться!» — крикнула бабуся з лавки, погрожуючи кулаком.
Хлопець зупинився, озирнувся. Марійка ж розглядала свої брудні кеди.
«Вибач. Навіщо в калюжу? Я б об’їхав», — під’їхав він до неї.
Марійка не хотіла його вибачень. Вона думала, як вибратися, щоб не замочити ноги ще більше.
«Сідай, підвезу», — запропонував він.
«Та відчепись», — буркнула вона.
«Я ж вибачився. Чи тобі подобається ходити по воді? Куди везеМарійка зітхнула, але все ж сіла, схопившись за руль, і вони понеслись вулицями Києва, де кожен поворот був наповнений можливістю нового життя.