**Щоденниковий запис**
Так склалося. Соломія поспішала додому. Під талим снігом ховалися шматочки льоду, ноги ковзалися, що ускладнювало дорогу. На дорозі стояли калюжі, і автомобілі, що мчали повз, оббризкували перехожих брудною водою. Соломія трималася подалі від краю тротуару.
Дійшовши до хати, вона почувала, як спина стала мокрою від поту, а ноги гули від втоми. До того ж — промокли. Давно вже треба було купити нові чоботи.
У передпокої Соломія безсило опустилася на пуф. Зняла взуття й пошевелила пальцями у мокрих колготках. «Добре б зараз гарячого чаю з лимоном, щоб не захворіти», — подумала вона. Не встигла поставити чоботи біля батареї, як почула стукіт у стіну. Так мати кликала її — била ложкою об стіну. Соломія зітхнула й пішла до неї.
— Що, мамо?
Мати невиразно буркнула у відповідь.
— Я була на роботі. — Соломія підійшла до ліжка, поправила зсунуту ковдру. Пахнуло сечею. «Підгузник переповнений», — зрозуміла вона. Дістала новий із пачки, відкинула ковдру. Подолавши нудоту від різкого запаху, змінила підгузник. Мати весь час бурчала. Говорити вона не могла.
— От і все. Зараз приготую вечерю й нагодую тебе. — Соломія підняла з підлоги важкий підгузник і вийшла, ігноруючи материні звуки. Вона звикла не скаржитися. Це нічого не змінило б, тільки зробило б їй самій гірше. Посидіти б хвилину, відпочити, але такої розкоші вона не могла собі дозволити. Мати постійно стукала, кликала її.
Колись у них була звичайна родина. Батько очолював кафедру в університеті, мати сиділа вдома з дітьми, чекала на нього. Але одного дня все розвалилося. Соломія закінчила десятий клас, її брат Данило здав сесію за третій курс, коли батько помер.
Мати одного вступника намагалася дати йому хабаря, щоб влаштувати сина на бюджет. Батько був принциповим, ніколи не зловживав посадою. Ображена жінка вирішила помститися — написала скаргу, нібито він узяв гроші, але її син так і не вступив. Розпочалося розслідування. Серце батька не витримало — він помер від інфаркту по дорозі до лікарні.
Мати не пережила втрати. Вона поступово втрачала глузд, сиділа годинами на дивані, дивилася в одну точку. Потім раптом бігла на кухню, починала готувати, ніби чекаючи чоловіка. Вона так і не змирилася з його смертю.
Раніше їм допомагала дівчина Мар’яна — прибирала, ходила за продуктами на ринок. Мати не визнавала м’ясо з магазину. Після смерті батька Мар’яну звільнили — у родині тепер ніхто не працював. Соломії довелося взяти господарство на себе. Тому мати ставилася до неї, як до прислуги, називала її Мар’яною й віддавала накази.
Збереження швидко закінчилися, їх і так було мало. Мати не вміла економити — купувала собі сукні, прикраси. Вона була гарною жінкою, батько ні в чому їй не відмовляв.
Колись до них часто приходили колеги батька. І досі мати змушувала Соломію сервірувати стіл до «візиту гостей», одягалася. Потім забувала про це й лаяла доньку за надлишки їжі. Єдиною відпочинком для Соломії була школа. Але й її довелося кинути.
Данило першим заговорив про те, що сестра має йти працювати. Якщо він кине університет, його негайно заберуть у армію, і від нього буде ще менше користі. А так він закінчить навчання, влаштується й допомагатиме їй.
Тоді це здавалося єдиним виходом. Соломія пішла працювати до садка — колись закінчила музичну школу, могла проводити святкові ранки. Одначе платили мало, більша частина зарплати йшла на оренду й ліки для матері.
Після університету Данило поїхав працювати до Києва. Обіцяння допомагати забув швидко. На прохання про гроші для сидінки він відповідав, що йому важко в чужому місті, треба платити за квартиру.
Між ними завжди були напружені стосунки. Вся краса дісталася Данилові — карі очі, густе волосся, високий зріст. Соломія народилася слабкою й невиразною — сірі очі, тонкі губи, відтопірені вуха. Мати дивилася на неї з жалем. Навіть здавалося, що якби та знала, якою вона виросте, не зберегла б вагітність.
Лише батько хвалив Соломію за музичні успіхи. Вона могла годинами грати етюди, лише б почути його схвалення. Але батько помер, а мати забула про доньку.
Данило рідко приїжджав додому. Одного разу після його від’їзду Соломія зазирнула до материної шкатулки — хотіла продати якесь колечко. Грошей не вистачало. Виявилося, більшість прикрас зникла. Вона одразу зрозуміла хто взяв. Та мати звинуватила її, кричала, погрожувала поліцією.
Соломія подзвонила братові. Він відповів, що не розуміє, про що вона, і відключився. Матері вона сказала, що сама продала прикраси — треба ж було на щось жити. Та лише кричала у відповідь, але поліцію не викликала. Соломія знала: мати ніколи не повірить у підлість Данила.
Однієї зими мати вдягла шубу, прикрасиМати вийшла з дому у своїй кращій шубі, прикрашена останнім золотом, мов на довгоочікуване свято, але так і не повернулася — її знайшли в парку, замерзлу й пограбовану, і, хоча вона вижила, з того дня вона вже ніколи не була колишньою.