Просто така доля
Марічка поспішала додому. Під талим снігом траплялися острівці льоду, ноги роз’їжджалися, що заважало йти. На дорозі стояли калюжі. Машини, що проносилися повз, оббризкували перехожих брудною водою. Вона трималася подалі від краю тротуару.
Доки дісталася додому, спина промокла, а ноги гули від втоми, та ще й промокли. Давно вже треба було купити нові чоботи.
У передпокої Марічка безсило опустилася на пуф. Зняла чоботи й пошевелила пальцями у мокрих колготках. “Добре б зараз гарячого чаю з лимоном, щоб не застудитися”, — подумала вона. Не встигла поставити чоботи до батареї, як почувся стукіт у стіну. Так мати кликала її — била ложкою об стіну. Марічка зітхнула й пішла до матері.
— Що, мамо?
Мати щось буркнула у відповідь.
— Я була на роботі. — Марічка підійшла до ліжка, поправила зсунуту ковдру. Від неї пахло сечею. “Підгузник переповнений”, — зрозуміла вона.
Дістала новий із пачки біля ліжка й відкинула ковдру. Подолавши нудоту від різкого запаху, Марічка змінила підгузник. Увесь цей час мати бурчала. Говорити вона не могла.
— От і все. Зараз приготую вечерю й нагодую тебе. — Марічка підняла з підлоги важкий переповнений підгузник і вийшла, не звертаючи уваги на матчині звуки. Вона привчила себе не нарікати. Це нічого не змінить, тільки їй самій стане гірше. Посидіти б трохи, відпочити, але такої розкоші вона не могла собі дозволити. Мати постійно стукала, кликала її.
Колись у них була звичайна родина. Батько очолював кафедру в університеті, мати сиділа вдома з дітьми і чекала на нього. Але одного дня все розвалилося. Марічка закінчила десятий клас, її брат Тарас склав сесію за третій курс, коли батько помер.
Одна з абітурієнток намагалася дати йому хабаря, щоб він допоміг її синові вступити на бюджет. Батько був принциповим і чесним, ніколи не користувався посадою.
Ображена жінка вирішила помститися й написала на нього донос. Сказала, що він узяв гроші, але її син так і не вступив. Розпочалося розслідування. Серце батька не витримало, він помер від інфаркту по дорозі до лікарні.
Мати не змогла пережити втрату й поступово втрачала розум. Вона не помічала Марічку й Тараса, годинами сиділа на дивані й дивилася в одну точку. Потім спалахувала і починала готувати вечерю. Вона так і не прийняла смерті чоловіка, щодня чекала його з роботи.
Раніше до них двічі на тиждень приходила молода жінка Оксана, прибирала квартиру, ходила за продуктами. Мати не визнавала м’ясо та овочі з магазину. Після смерті батька довелося її розрахувати. У родині, окрім нього, ніхто не працював. Тепер господарством займалася Марічка. Тому мати й сприймала її як прибиральницю, називала Оксаною й віддавала накази.
Заощадження швидко скінчилися, та й було їх мало. Мати не вміла економити, купувала собі сукні та прикраси. Вона була гарною жінкою, батько ні в чому їй не відмовляв.
Раніше до них часто приходили в гості колеги батька. І досі мати змушувала Марічку накривати святковий стіл і наряджалася сама. Потім забувала про це й лаяла її за зайву їжу. Відпочивала Марічка лише в школі. Але й її довелося кинути.
Тарас перший заговорив про те, що сестрі треба йти працювати. Якщо він кине університет, його відразу заберуть до армії, і від нього буде ще менше толку. А так він закінчить навчання, влаштується й допомагатиме Марічці.
На той момент це здавалося єдиним виходом. Вона кинула школу й пішла працювати. Колись вона закінчила музичну школу, мала талант. Завідувачка дитсадка взяла її проводити дитячі свята. Для цього освіти вистачало, а на маленьку зарплату бажаючих було небагато.
Марічка могла вдень забігти додому, провідати матір, поки діти спали. Це компенсувало малий заробіток, більша частина якого йшла на оренду й ліки.
Після університету Тарас поїхав працювати до Києва. Обіцянку допомагати сестрі й матері він швидко забув. На прохання дати грошей на сидІ тільки тепер Марічка зрозуміла, що її справжня родина — це ті, хто любить її без умов, а не ті, кого вона довгі роки намагалася врятувати.