Щоденник.
На першому ж занятті в університеті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обі гарні, з чимось схожі. Відтоді їх завжди бачили разом.
Соломія вважала, що заслуговує більшого, ніж провести життя у маленькому провінційному містечку, як її батьки. Мати працювала продавчинею, батько будівельником, пив, звісно. Після школи вона заявила, що їде вступати до Києва.
Батьки поохали, але не перечили. Вирішили, що, може, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама виховувала двох дітей. Багато грошей слати не зможуть, але овочі з городу та закрути передаватимуть. У сусідки робота у поїздах як раз на київський напрямок.
Опинившись у Києві, Соломія вирішила, що зробить усе, аби не повертатися. Вона й з Марічкою подружилася саме тому, що та корінна киянка. Батько — лікар, мати — економіст. Добротна родина.
Марічка співчувала Соломії, а та цим користувалася. То поскаржиться, що черевики розлізлися, а грошей на нові нема. Марічка одразу дала займу пару. Нема в чому піти на вечірку? Віддасть і сукню нову, адже фігури однакові. І ночувала Соломія у подруги, особливо під сесію. В гуртожитку не підготуєшся.
Соломія ненавиділа навчання, але сиділа над книжками, хоч дуже хотілося бігати по клубах. Нічого, от закінчить, закріпиться у Києві — тоді й нагуляється.
Марічці, навпаки, усе давалося легко. Соломія заздрила, хоть виду не подавала. Як то буває, обох захопив один хлопець, симпатичний та спортивний. Він приїхав до Києва з військового містечка, де служив його батько. Незабаром вони стали нерозлучним тріо.
“Остапе, ти з ними як, по черзі чи разом? Поділися однією”, — кепкували хлопці.
Навіть викладачі жартували, питаючи, в кого ж він закоханий.
Остап ігнорував підколювання. Йому більше подобалася тиха й лагідна Марічка. Але боявся показати це, щоб не подумали, що він обрав її через київську прописку.
На лекціях він ніби випадково торкався її коліна своїм, схилявся, немов щось хоче сказати. Те, що ховалося від усіх, Соломія читала по напружених обличчях у такі моменти. І образа на несправедливість захльостувала її. Мало того, що Марічка народилася у Києві, у добрій родині, так ще й хлопця найкращого привабила.
Остапу набридло ховати почуття — він зізнався Марічці, а Соломії дедалі чіткіше давав зрозуміти, що третій зайвий. Трійка розпадалася. Соломію це не влаштовувало. Втрачати Марічку вона не хотіла, як і поступитися їй Остапом.
І почала вона обдумувати, як відновити справедливість, зруйнувати їхні стосунки. У лоб діяти не можна — треба зробити так, щоб Марічка з Остапом посварилися. І тягнути не варто. Третій курс добігав кінця, скоро сесія. Раптом до випуску одружаться?
“Хоч би ногу зламала та сиділа вдома. Ні, тоді Остап носитиме на руках. Краще хай прищами вкриється. Куплю їй суниці…”, — думала Соломія.
Та доля зберігала Марічку. Ногу вона не ламала, а висипи з’явилися в самої Соломії.
Перед сесією в Остапа серйозно захворіла мати. Він домовився з деканатом, що здасть іспити у серпні, та поїхав додому. Стояла спекотна погода, рідкісна для Києва. На пляжі б валятися, а не сидіти над книжками. Після першого іспиту подруги йшли містом. Соломія зупинилася біля вітрини весільного салону.
“Яке б ти обрала весільне плаття?”, — запитала вона Марічку.
“Не знаю, не думала про це.”
“Не вірю. Усі дівчата мріють про біле. Я б хотіла отаке”, — Соломія показала сукню з об’ємним подолом. “Мені пасуватиме? Давай зайдемо, приміряємо? За це ж не беруть грошей.”
“Та ну, у таку спеку потієш у капроні. ПіВони стояли там, в розкритих дверях, і знали, що нарешті знайшли те, що так довго шукали.