У відпустку за щастям
Цілий рік ми мріємо про відпустку, готуємося, сподіваємося, що повернемося звідти щасливими. Але часто виходить навпаки…
Ще в травні Олег із Зланичкою почали планувати поїздку. Обговорювали, куди їхати, де зупинитися. Злата хотіла на піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Дениска — саме те.
— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Олег.
— Ти питаєш так, ніби це тільки моя дитина. Ну да. А що? Їдуть і з немовлятами.
— Якщо залишити не з ким. А у нас є мама. Попроси її посидіти з онуком, побачиш — не відмовить. А всі безсонні ночі, підгузки й капризи візьмемо з собою. Яка ж це буде відпустка?
Злата погоджувалася з чоловіком, але не могла уявити, як розлучиться з сином на цілих десять днів.
Мама підтримала Олега.
— Їдьте самі, відпочиньте. Він маленький, з ним тільки втомитеся, та й нічого не зрозуміє.
— Подивись, який готель я обрав. А вид з вікна? З верхніх поверхів видно море. — Олег розвернув ноутбук екраном до Злати.
— Яка різниця, який вид з вікна? Ти ж їдеш на море, а не дивитися на нього з номера, — сказала Злата. — Там галькові пляжі, не полежиш.
— А шезлонги навіщо? Зате не носитимемо в номер пісок.
Олег завжди знаходив потрібні аргументи. А Злата завжди йому поступалася, бо любила безмежно. Яка різниця, куди їхати, який пляж, аби з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилося.
— Думаю, найкраще летіти літаком. Дорожче, зате швидше, — сказав Олег.
А Злата думала, як розлучиться з Дениском. Він хоч і маленький, але швидко зрозуміє, що мами нема, сумуватиме, плакатиме. Чи впорається мама?
— То я бронюю готель? — відволік від переживань чоловік.
— Так, звісно.
У них були різні уявлення про все, включаючи сім’ю. Олег рано залишився без батьків, його виховували дід із бабою. Дід помер, коли Олег закінчував школу. Баба пережила його на два роки.
Коли вони познайомилися, Олег уже жив сам. Майже відразу Злата переїхала до нього, вони разом робили ремонт, влаштовували на свій смак майбутнє гніздечко. Всі заздрили Златі.
— Пощастило тобі, Златочко. Красень наречений, та ще й з квартирою, без уїкливої свекрухи. Дивися, не цокай зубами, а то відіб’ють, — радила подруга.
— А хіба не ти? — сміялася Злата.
— А що? Я теж гарна.
Перше розча́рування трапилося через місяць після весілля, перед Златиним днем народження́, коли Олег прямо сказав дружині, щоб не запрошувала маму.
— Прийдуть друзі, їй буде нудно з нами.
— Це і її свято. Вона мене народила в цей день, виростила. Як я їй скажу? — обурилася Злата.
— Запроси її наступного дня. Посидимо, поп’ємо чай із тортом.
Златі це не сподобалось, але вона кохала Олега і не хотіла сваритися. Мама, якщо й образилася, то не подавала ви́ду. Приїхала наступного дня, подарувала гарний чайний сервіз. Олег розсипався в компліментах, поцілував її в щоку, дякував за дочку. Обійшлося, скандалу не сталося.
Так і повелось, що на всі свята в них вдома збиралися друзі Олега. Багато з них не мали власного житла, жили на знімних або з батьками. А маму не запрошували.
— Якщо кохаєш, треба приймати людину такою, яка вона є. Він ріс без батьків, не розуміє цінності родини, — говорила мама. — Тим більше, через мене не варто сваритися. Подумаєш, день народження… Дружина має бути мудрою й терплячою. Почнете лаятися — добра не чекай. У тебе син, йому потрібен батько, та й важко виховувати дитину самій, повір мені.
Злата залишала Дениска з мамою, а сама бігала по магазинам. Після пологів поправилася, сукні стали тісні, і купальник потрібен новий. Якось вона крутилася перед дзеркалом у новій світлій сарафанці.
— Подобається? А коли засмагну, взагалі буде бомба. — Злата повернулася від дзеркала до Олега.
— Нічого. Ти в ній якась бліда. Вона тебе повініть, — сказав чоловік, ледве поглянувши на неї.
Її ніби обілляв крижаною водою. Вона знову підійшла до дзеркала і придивлялася до свого відбиття. До весілля вона була тоненькою, стрункою, дзвінкою. Поки годувала грудьми, округлилася.
— Тобі раніше подобалося, що груди стали більші, — образилася Злата.
Сарафан уже не подобався. Вона зняла його і сховала у шафу.
— Не ображайся. Але колір, правда, не твій, — намагався виправити ситуацію Олег.
Наближася день від’їзду. Злата потихеньку збирала речі. Намагалася надихатися сином, не спускала його з рук. Шкодувала, що погодилася їхати без нього. Краще б взагалі відклали поїздку на рік — не померли б без півдня. Денискові теж корисно поплескатися в морі, побігати по гарячому піску, засВона взяла сина на руки, глянула в його чисті очі й зрозуміла — тепер її справжнє щастя завжди буде поруч, навіть якщо доведеться йти далі самій.