Ось адаптована історія під українську культуру:
Ми цілий рік мріємо про відпустку, готуємося, сподіваємося, що повернемося щасливими. Але часто буває навпаки…
Ще в травні Ігор з Олесею почали планувати поїздку. Вибирали, куди поїдуть, де зупиняться. Олеся хотіла на піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Матвійка – саме те.
— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Ігор.
— Ти питаєш так, ніби це тільки моя дитина. Ну так. А що? Їдуть і з грудничками.
— Якщо залишити ні з ким. А у нас є мама. Попроси її посидіти з онуком, ось побачиш — не відмовить. Усі безсонні ночі, підгуби й капризи возьмемо з собою. Що це за відпочинок буде?
Олеся була згодна з чоловіком. Але не могла уявити, як розлучиться з сином на цілих десять днів.
Мама підтримала Ігоря.
— Поїдьте самі, відпочиніть. Він маленький, з ним тільки втомитеся, та й нічого не зрозуміє.
— Дивись, який готель я обрав. А вид із вікна? З верхніх поверхів видно море. — Ігор розгорнув ноутбук екраном до Олесі.
— Яка різниця, який із вікна вид? Ти ж їдеш на море, а не дивитися на нього з номера, — сказала Олеся. — Там галькові пляжі, не полежиш.
— А шезлонги навіщо? Зате не будемо таскати в номер пісок.
Ігор завжди знаходив потрібні аргументи. А Олеся завжди поступалася йому, бо любила до нестями. Яка різниця, куда їхати, який пляж, аби з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилося.
— Гадаю, краще літати літаком. Дорожче, зате швидше, — сказав Ігор.
А Олеся думала, як розлучиться з Матвійком. Він хоч і маленький, але швидко зрозуміє, що мами нема поряд, сумуватиме, плакатиме. Впорається чи мама?
— То я бронюю готель? — відволік від переживань чоловік.
— Так, звісно.
У них були різні уявлення про все, включаючи сім’ю. Ігор рано залишився без батьків, його виховували дідусь і бабуся. Дід пішов, коли Ігор закінчував школу. Баба пережила його на два роки.
Коли вони познайомилися, Ігор уже жив сам. Майже одразу Олеся переїхала до нього, вони разом робили ремонт, влаштовували на свій лад своє майбутнє гніздечко. Всі заздрили Олесі.
— Пощастило тобі, Олесю. Красенісенький наречений, та ще й із квартирою, без злої свекрухи. Дивись, не цікавись занадто, а то відберуть, — радила подруга.
— Хіба не ти? — сміялася Олеся.
— А що? Я теж гарна.
Перше розчарування сталося через місяць після весілля, перед Олесиним днем народження, коли Ігор прямо сказав дружині, що не треба запрошувати маму.
— Прийде компанія, їй із нами буде нудно.
— Це і її свято. Вона мене народила цього дня, виховала. Як я їй скажу? — обурилася Олеся.
— Запроси її наступного дня. Посидимо, поп’ємо чай із тортом.
Олесі це не сподобалося, але вона любила Ігоря й не хотіла сваритися. Мама, якщо й образилась, то не подала виду. Прийшла наступного дня, подарувала гарний чайний сервіз. Ігор розсипався в компліментах, поцілував у щоку, дякував за дочку. Все обійшлося, скандалу не було.
Так і повелося, що на всі свята в них вдома збиралися Ігореві друзі. У багатьох із них не було своєї квартири, жили на знімних чи з батьками. А маму не запрошували.
— Якщо любиш, треба приймати людину такою, яка вона є. Він ріс без батьків, не розуміє цінності сім’ї, — казала мама. — Ти більше, не сварися через мене. Подумаєш, день народження. Дружина має бути мудрою та терплячою. Почнете сваритися — не чекай добра. У тебе син, йому потрібен батько, да й тяжко одну виховувати дитину, повір мені.
Олеся залишала Матвійка з мамою, а сама бігала по магазинах. Після пологів поправилася, сукні стали малі, та й купальник потрібен новий. Якось вона крутилася перед дзеркалом у новій світлій сукні.
— Подобається? А коли засмагну, взагалі буде бомба. — Олеся повернулася від дзеркала до Ігоря.
— Нічого. Ти в ній якась бліда. Вона тебе повнить, — сказав чоловік, ледве поглянувши на неї.
Її ніби морозом обілляло. Вона знову подивилася на своє відображення. До весілля була тоненькою, стрункою, жвавою. Поки годувала грудьми, округлилася.
— Тобі раніше подобалося, що груди стали більші, — образилася Олеся.
Сукня вже не подобалася. Вона зняла її й сховала у шкаф.
— Не ображайся. Але колір, правда, не твій, — намагався виправити ситуацію Ігор.
Наближався день від’їзду. Олеся потихеньку збирала речі. Намагалася надихатися сином, не спускала його з рук. Шкодувала, що погодилася поїхати без нього. Краще б взагалі відкласти поїздку на рік, не вмерли б без півдня. Матвійкові теж корисно поплескатися в морі, побігати по гарячому піску, засмагнути, зміцніти. НічОлеся стиснула Матвійка в обіймах, відчуваючи, що її справжнє щастя – це не море, не відрада, а ці маленькі ручки, які так міцно обіймають її шию, і вона знала, що не віддасть цю любов ні за які південні сонця у світі.