**Нема чим дихати**
Оля повільно повернула ключ у замку й обережно зайшла до квартири. Як би вона не намагалася зачинити двері тихо, замок все ж клацнув. Не вмикаючи світло, роздягнулася, навшпиньках прокралася до своєї кімнати… Але клацання вимикача за спиною пролунало в тиші як постріл.
— Олю, де ти була? Чому так пізно? Я дзвонила Ірці. Ти мене обдурила, — почувся мамин голос.
Дівчина завмерла на місці, глибоко вдихнула й обернулася.
— А ти чому не спиш? — спитала вона.
— Як я можу спати, коли тебе нема вдома? Я хвилювалася, — мама тривожно дивилася на доньку.
— Я вже доросла, мамо, годі мене вартувати, — сердито відповіла Оля.
— Так-так, доросла… — махнула рукою мама й пішла у кімнату, але двері не зачинила.
Оля постояла й рушила слідом. Сіла поруч на диван.
— Мам, вибач. Я зовсім забула про час.
Мама виглядала втомленою й блідою. Яскраве світло лампи підкреслювало зморшки й синяки під очима, у яких стояв докір.
— Я була не сама. З Денисом. Ми ходили в кіно, потім гуляли. Не хвилюйся.
— З Денисом?
— Так. Познайомилася з ним два тижні тому. Він такий… цікавий, стільки всього знає. — На губах Оли з’явилася посмішка, погляд став мрійливим. Вона притулилася до мами, схилила голову на її плече.
— Значить, і минулого разу ти була з ним, а не в Ірки?
— Вибач.
— Я все розумію, але чому відразу не сказала, не попередила? Він теж вступив до інституту? Ви будете разом вчитися?
— Він уже закінчив, працює, — поспішно відповіла Оля.
— То він старший за тебе? Ох, доню… — зітхнула мама, а Оля підвела голову, готова до захисту, але мама її перебила. — Ти познайомиш мене з ним?
— Звісно. Тобі він сподобається.
— Я й не помітила, як ти виросла. — Мама сумно глянула на доньку. — Пізно вже, іди спати.
— Надобраніч, мамо. — Оля чмокнула маму в щоку й пішла до своєї кімнати.
Вона роздягнулася, залізла під ковдру й дивилася в стелю, згадуючи кожне слово, кожен поцілунок…
Коли прокинулася, мами вже не було. Оля умилася, з’їла сніданок, що залишила мама, і взяла телефон.
— Привіт, ти в роботі? — весело спитала вона.
— Так, — різко відповів Денис.
— Я тобі завадила? — Оля насторожилася, почувши його холодний тон.
— Так. Передзвоню пізніше. — Він відключився.
— «Передзвоню»?! — Оля нерозуміючи дивилася на екран, поки він не погас.
«Мабуть, біля нього хтось є», — подумала вона й почала чекати. Спробувала читати, але слова не залишалися в голові. Відклала книжку. Увімкнула телевізор — нічого цікавого. Позвонила подрузі Ірці й запросила на прогулянку.
Подруги їли морозиво, Оля хвалилася, що в коханні, коли подзвонив Денис.
— Вибач, Лелечко, просто невдалий момент. Був дуже зайнятий. Вечером зустріємося?
— Так! — радісно відповіла Оля.
— Мама хоче познайомитися з тобою, — сказала вона Денисові на зустрічі.
— Ти їй розповіла про нас? — Він нахмурився. — Вона не проти? — Недовірливо подивився на Олю.
— А чому має бути проти?
— Ми ж разом недавно… Знайомство з батьками — це вже серйозно…
— У нас що, несерйозно? — напружилася Оля.
— Я ставлюся до тебе дуже серйозно. — Денис притягнув її до себе так, що вона не бачила його обличчя. — Просто твоя мама почне мене розпитувати, як на допиті.
— Часто знайомився з батьками дівчат? Признавайся. — Оля жартівливо штовхнула його кулачком у бік.
— Двічі було.
— Але тобі не— Але тобі нічого приховувати? Немає у тебе таємничої кімнати, як у Синьої Бороди, де ти ховаєш колишніх? — Оля реготала. — Може, ти одружений?
— Ні, звісно. Звідки тобі це?
— Ну добре, куди підемо? — змінила тему Оля.
— У мене мало часу, мама просила прийти раніше. Давай просто прогуляємось? — Денис міцно обійняв Олю і поцілував.
По її тілу пробігли мурашки, а серце забилося швидше. Якщо й були сумніви, вони розвіялися.
Вони йшли, обійнявшись, а Денис розповідав, як не міг заснути, як мріяв про неї, як хотів, щоб вона була поруч. Він ніколи раніше так не кохав. Обіцяв, коли мамі полегшає, познайомить їх. Після смерті батька вона нервується через дзвінки, тому вдома він вимикає телефон…
Оля слухала й уявляла, як вони житимуть разом, як вона зустрічатиме його з роботи, а він носитиме квіти…
— То прийдеш у суботу? — спитала вона напередодні. — Мама спекла свій фірмовий шоколадний торт.
Денис замість відповіді поцілував її.
У суботу він подзвонив і сказав, що мама знову хвора, приїжджала «швидка»…
Оля засмутилася.
— Нічого. Добре, що він такий турботливий син, значить, і чоловіком буде добрим, — сказала мама. — Давай їсти торт.
Оля без настрою, щоб не ображати маму, з’їла шматочок. Потім ходила по квартирі, нічого не хотілося. Так невчасно Ірка поїхала з батьками на дачу.
Вийшла на вулицю. Останні теплі дні перед осінню — шкода сидіти вдома. Вона пішла далеко, купила морозиво, і коли підняла очі — побачила Дениса. Він вез дитячий візочок, поруч йшла молода жінка з довгим світлим волоссям. Оля сховалася за дерево й дивилася, як вони проходять повз.
Морозиво почало танути. Вона викинула стаканчик і поверталася додому, ковтаючи сльози. Якщо це не дружина — то хто?
— Дівчино, дивися, куди йдеш! — гримнула на неї якась жінка.
— Вибачте. — Оля йшла, нічого не помічаючи.
Раптом згадала: він не вдома, немає його мами — можна подзвонити! Але телефон був вимкнений.
— Що трапилося? Виглядаєш зовсім знесиленою, — занепокоїлася мама.
— Просто втомилася. — Оля пішла до своєї кімнати.
Через деякий час мама зайшла, сіла на ліжко. Оля лежала, дивлячись у стелю й обіймаючи себе.
— Що з тобою, доню? Він тебе образив?
Оля відвернулася до стіни. Мама зітхнула й вийшла.
Наступного дня Денис сам подзвонив і запропонував зустріч.
— Я дуже сумую. І в мене для тебе сюрприз, — загадково сказав він.
Олі хотілося спитати: «Як там мама?» Але цікавість перемогла.
— Який? — підбадьорилася вона.
— Побачиш. О п’ятій на нашому місці. Не запізнюйся.
Оля миттєво приголубилася: підбирала сукню, фарбувала очі… Вони зустрілися, і всі сумніви зникли під його ласками.
— Де ми? — спитала вона, коли вони зайшли у старий будинок.
— У мого друга. Він зараз вийшов.
Після того вечора вони почали бачитися двічі на тиждень у цій квартирі. Але скоро Денис знову почав віддалятися.
Напередодні Нового року, коли місто сяяло вогнями, Оля зізналася мамі:
— Мамо… Я вагітна.
— Боже мій… Він знає?
Оля похитала головою.
— Скажи йому.
Вони допілку сиділи в обіймах, плакали й говорили.
Наступного дня Оля пішла до Дениса. Телефон, як завжди, не працював. Вона дізналася його адресу, піднялася на сьомий поверх і почула за дверима дитячий плач.
— А, лікар прийшов? — почула вона жіночий голос.
Двері відчинилися — і перед нею стояла та сама жінка з довгим волоссям.
— Ви до кого?
— Денис тут живе?
— Так… — У кімнаті щось впало, дитина заплакала голосніше, і жінка побігла до неї, залишивши Олю біля дверей.
Вона зачинила двері й повільно пішла геть.
Тепер вона знала: у нього є дружина. І дитина. І немає ніякої хворої мами.
Телефон дзинькнув — грубе повідомлення: «Навіщо лізла додому? Зовсім з’їхала з глузду?»
Оля розплакалася.
Дома мама прикрашала ялинку.
— Олю, це ти? Іди допомагай! — гукнула вона.
Оля зняла пальто, зайшла у ванну й увімкнула воду. В шухляді лежала стара бритва батька…
Мама, не дочекавшись, попросила сусідів допомогти.
Коли вони розібрали двері, Оля лежала у воді, забарвленій у червоний.
— Жива! — схлипувала мама, коли вона прокинулася в лікарні.
— Вибач, мамо…
Складну сесію Оля здала, ледве-ледве. Номер Дениса заблокувала. Больові з часом затихла.
Влітку вони з мамою поїхали на море. Там вона зустріла хлопця з сусідньої вулиці.
Поступово Оля знову стала собою — веселою й теплою. Тільки іноді в очах з’являлася тінь, а на губах — гірка зморшка.
АлеАле одного разу, коли вона вже навчилася дихати повними грудьми без нього, на вулиці вона побачила Дениса — він вів за руку маленьку дівчинку, а поруч йшла та сама жінка, тільки тепер у їхніх очах вже не було минулого, а лише спокій.