З любов’ю в серці
Тарас стояв біля вікна й дивився на залитий сонцем двір. У сусідньому будинку був магазин «Сільпо», люди ходили туди через подвір’я, скорочуючи шлях. Але люди Тараса не цікавили. Він чекав одну — Олену.
Скільки він жив у цьому будинку, стільки й кохав її. Олена була на два роки старша й мешкала двома поверхами нижче. Нічого особливого — дівчина як дівчина, таких мільйони. Але для Тараса вона була унікальною. Серце ж не накажеш. Воно закохалося, і нічого з цим не вдієш.
Вона здавала випускні іспити та збиралася вступати до медичного коледжу. Тепер він не зможе йти за нею до школи, не побачить її на перервах. Залишалося чергувати біля вікна, аби побачити її хоч на мить.
Олена не звертала на нього уваги. Для неї Тарас був просто хлопчиськом, сусідом. Тому він і приховував свої почуття. Боявся, що вона відштовхне школяра. Він чекав свого повноліття, закінчення школи, щоб зізнатися їй у коханні. А коли він отримав атестат і готувався до університету, Олена раптом вискочила заміж. Буквально.
З вікна Тарас побачив, як до під’їзду під’їхала прикрашена стрічками срібляста іномарка, як високий парубок у темно-синьому костюмі вийшов і нетерпляче ходив біля машини, час від часно поглядаючи на вікна другого поверху. Нарешті з під’їзду вибігла Оленка в білій сукні, немов у хмаринці з тюлю та мережива. Зіскочивши з ґанку, вона підвернула ногу й упала в обійми нареченого, який встиг піймати її в останній момент. Він посадив наречену до авто й зняв туфельку, щось обговорюючи з водієм. Тарас здогадався — зламався підбоєць.
Мати Оленки винесла білі кросівки. У них вона й пішла під вінець. Не було часу їхати по нові туфлі.
Цю історію обговорював увесь будинок, та й що там будинок — увесь двір. Усі були єдині в думці, що це погана прикмета: шлюб молодих не триватиме довго й щастя не принесе.
Після Олениного весілля Тарас два дні пролежав на дивані, повернувшись обличчям до стіни. Мати вже збиралася викликати лікаря, думала, що син захворів. На третій день він підвівся й знову зайняв своє місце біля вікна. Але Олена зникла. Мати розповіла, що наступного дня після весілля молоді поїхали на південь. Тарас боявся, що вона переїде до чоловіка, і він більше ніколи її не побачить. Але через два тижні засмагліша й ще гарніша Олена знову йшла подвір’ям. Вона повернулася! Серце Тараса мало не вистрибнуло з грудей від радощів.
Мати Олени поїхала до старшого сина, у якого щойно народилася донька. Вирішила не заважати молодим налагоджувати родинне життя. Час минав, а Олена з чоловіком жили щасливо, попри всі пророкування та прикмети.
Життя налагодиІ от, коли весна знову зацвітала каштанами, Тарас тримав на руках свою маленьку донечку, а Олена, стоячи поруч, шепотіла йому на вухо: «Я ж казала — наше щастя витримає всі прикмети».