**Шлях до щастя**
Роман ішов додому пішки. Далековато, звісно, але вечір такий теплий, тихий, без вітру. У такі вечори він не шкодував, що немає машини. Ішов, насолоджувався теплом і думкою про літо.
Все життя Роман провів із батьками в центрі міста, звик до галасу й метушні. Але нещодавно перебрався на околицю, у спальний район. Повертався додому й майже відразу лягав спати, щоб рано вранці знову їхати на роботу в шумливий центр.
У вікно його кімнати вночі зазирала цікава місячна зоря, якій не заважали ні дерева, ні будинки — навіть щільних штор у Романа ще не було. Жив він на дванадцятому поверсі новобудови з видом на поле та далеку лісову смугу. Спочатку він прокидався серед ночі, дивився на кімнату в блакитному місячному світлі й не міг зрозуміти, де він. Потім згадував, заспокоювався і знову засинав.
***
Ще два роки тому він і не підозрював, що бувають комунальні квартири. Не такі, як у старі часи, де на одній кухні тіснилися десять господинь. Але жити з чужим чоловіком, ділити з ним туалет і душ — не найприємніше.
Ростик виріс у звичайній родині, у двокімнатній хрущовці в центрі, з високими стелями, просторими кімнатами та довгим вузьким коридором, що переходив у крихітну кухню. Мама працювала вихователькою в дитсадку, тато — водієм трамвая. Жили не розкоші, але раз на рік могли дозволити собі море.
Все зруйнувалось за один день. Тато не порушив правил, дочекався зеленого світла, тронувся з місця… як раптом на рейки кинулась жінка з валізкою на колесах. Він гальмував, але чи можна зупинити вагон миттєво? Жінка відлетіла, як м’ячик, і померла по дорозі в лікарню.
Як з’ясувалося, вона спішила на електричку. Зять обіцяв відвезти її на дачу, але в останній момент передумав. Вони посварились, і вона, розлючена, кинулась на вокзал сама. Думала, встигне.
Той самий зять пізніше на суді кричав, що п’яний водій убив його улюблену тещу, і вимагав суворого покарання. Так, напередодні вони всім депо провожали колегу на пенсію, було випито. Але медогляд вранці не виявив у тата нічого підозрілого. Він взагалі мало пив. Проте в справі зненацька з’явились дані, ніби він був під дією алкоголю.
Щоб не підставити колег, тато зізнався, ніби випив на дні народження подруги дружини. Врятував інших, а сам потрапив за ґрати. Мама плакала, нервуючи. Грошей стало мало. Вихователька дитсадку — це не найвища зарплатня. Ростик оголосив, що після школи нікуди вступати не буде, піде працювати.
— Ага, до армії записався? Мало мені того, що з татом сталося, ще й тобі щось трапиться?! — ридала мати.
Щоб заспокоїти її, Ростик пообіцяв здобувати освіту. Та перед самим випускним тато помер у в’язниці від інфаркту. Ростик, як і обіцяв, вступив до університету. А через два роки мама знову вийшла заміж і переїхала до нового чоловіка. Ростик залишився один у їхній квартирі. Мати оплачувала йому житло, давала гроші — лише б навчався. Могла собі це дозволити. Новий чоловік виявився не просто чиновником, а начальником. Хоча, правду кажучи, Ростик так і не запам’ятав, ким саме він працює.
Друзі-студенти дізнались, що у Ростика вільна квартира, і відразу почали влаштовувати там вечірки. Гостинний господар дозволяв залишатися навіть на ніч.
Спочатку йому подобалося таке життя, але потім нескінченні шумні компанії набридли. Прокидаючись, він все частіше бачив у квартирі зовсім незнайомих хлопців та дівчат.
Сусіди нажалілись матері. Вона приїхала рано вранці, щоб застати сина вдома. На зустріч їй вийшла гола дівчина, яка, нітрохи не зніяковівши, пройшла повз неї до ванної.
Звичайно, мати влаштувала скандал, вигнала всіх із квартири, а синові пригрозила: якщо не припинить оргії з п’янками — більше грошей не побачить.
Два тижні в квартирі стояла тиша. А потім друзі знову попросились відсвяткувати чийсь день народження. Поводились досить тихо, але пили багато.
Вранці Ростик прокинувся у ліжку не сам. Поряд, прикрита ковдрою до пояса, спала дівчина. Лежала на животі, обличчям до стіни, а на подушці розсипались руді коси. Такі були тільки в Оленки Малинської.
Ростик обережно вибрався з-під ковдри, щоб не розбудити її. Нічого не пам’ятав, але подумав: якби щось між ними було, навряд чи він би потім одягнув труси.
Обійшов усі кімнати — крім них, нікого не було. Прийняв душ, зварив каву. На запах прокинулась Оленка, зайшла на кухню у його довгій футболці й почала приставати, муркочучи якісь дурниці. Ростик відсторонився.
— Ти чого? А вночі казав, що кохаєш, — образилась Оленка. — Дай кави.
— Не неси дурниць, — невпевнено відповів Ростик. — Між нами нічого не було. Я ж не самогубця, Микола дізнаєтьсяРоман обійняв Оленку, дивлячись, як їхня маленька донька бігає по траві, і зрозумів, що щастя — це не місце, куди ти йдеш, а люди, які йдуть поряд з тобою.