Ти будеш зі мною завжди…
Оля перевернула шиплячі шматки м’яса, накрила сковороду кришкою й почула за відкритим вікном гуркіт двигуна та шелест шин по доріжці. Віктор приїхав, а вона не встигла приготувати вечерю. Оля перевірила яблучний пиріг у духовці, дістала з холодильника овочі й почала їх мити.
— Олю, я вдома! — гукнув Віктор із сіней. — Як смачно пахне! — вдихнувши запах, промовив він, заходячи на кухню.
— Голодний? — Оля закрила кран і обернулася до чоловіка. — Ти сьогодні рано. Я не встигла приготувати.
— Нічого, почекаю. А солодке буде?
— Так, шарлотку пеку. Потерпиш трохи?
— Звичайно. — Він пішов у кімнату, а Оля почала різати овочі на салат. Вона не любила робити кілька справ одночасно, тим більше готувати одразу кілька страв. Відвернеться — і щось обов’язково підгоріло б. Але сьогодні все вийшло ідеально. Оля накрила на стіл і пішла за Віктором. Він сидів у вітальні перед телевізором, розвалившись на дивані та заплющивши очі. На екрані йшли новини. Поки вона вагалася, будити його чи ні, Віктор розплющив очі.
— Втомився? Вид у тебе… — Оля похитала головою, шукаючи слів.
— Трохи. Вечеряти? — Він підвівся з дивана.
Вони разом пішли на кухню.
— М-м-м. Як гарно, а який аромат! — Віктор оглянув стіл.
— Вина хочеш? Залишилося трохи, — запропонувала Оля.
— Ні. Не сьогодні.
Оля любила дивитися, як чоловік їсть — з апетитом, але акуратно. Взагалі, вона його любила. Любила готувати для нього, прасувати його сорочки, любила засинати на його плечі. Він не був ідеальним, але вона любила його таким, який він є — зі своїми звичками й недоліками.
***
Вони зустрілися, коли в обох вже був досвід шлюбу. Олі не вдалося завагітніти у першому шлюбі, хоча обоє були здорові, лікарі ніяких відхилень не знайшли. Буває, казали вони, треба терпіння і не втрачати надії.
Поки Оля чекала, її чоловік не марнував часу й знайшов собі коханку. Про це їй розповіла подруга — вона побачила його з вагітною дівчиною у ТРЦ, де вони вибирали одяг для малюка. Оля спершу не повірила. Напевно, подруга щось переплутала. У них із чоловіком були гарні стосунки, він не міг… Але потім вона склала всі пазли, і все співпало.
Влаштувати скандал? Та що це змінить? Майбутня дитина не винна, вона не повинна рости без батька. Оля переживала жорстоко, але вирішила не тримати чоловіка. Вона б не винесла, якби він далі бігав до тієї. Там не просто інтрижка — якщо дійшло до вагітності, значить, до неї в нього вже немає любові.
Чоловік прийшов додому, як завжди, трохи запізнившись. Оля не могла готувати, не могла дивитися телевізор. Серце розривалося від болю й образи.
— Захворіла? — запитав чоловік, знайшовши її сидячою на дивані в темній кімнаті.
— Ні. Я здорова.
— Тоді щось із батьками? Не муч, кажи. — Він стояв перед нею збентежений.
— Трапилось. Але з тобою. У тебе інша сім’я. Ви чекаєте дитину. І коли ти збирався мені про це сказати?
— Значить, ти все знаєш. — Чоловік голосно вдихнув, відвів очі. — Мені зараз піти чи…
— Зараз, — різко перервала Оля і відвернулася. Вона трималася, намагаючись не розревітися, а всередині її роздирали біль, гнів і розпач.
Чоловік ходив по квартирі, збирав речі, не дивлячись на неї. Вона то хотіла, щоб він став на коліна, благав пробачення, то нетерпляче чекала, коли він нарешті піде.
Шурхіт коліс по ламинату затих біля дивану.
— Решту речей заберу завтра. Не заперечуєш? — запитав чоловік.
Оля лише кивнула, не піднімаючи погляду.
Колісця зашурхотіли до виходу. Через кілька хвилин двері за ним зачинилися, клацнув замок. І все. Оля тільки зараз усвідомила, що це правда — вона залишилася зовсім одна. І тоді вона розридалася. Їй здавалося, що більше нічого в її житті не буде — ні сім’ї, ні любові, ні щастя. Життя скінчилося.
Всю ніч вона не спала. То мОля закрила очі, відчуваючи, як його присутність ніжно обіймає її душеві рани, і зрозуміла — він ніколи не покине її, бо любов, справжня любов, залишається навічно навіть після останнього подиху.