Після вечері Оксана сіла на диван, підібравши ноги, і взяла книжку. Щойно почала занурюватися у пригоди героїні роману, як у кімнату зайшла мати з дзижчачим телефоном у руках. На екрані сміялася Яринка Білозір.
Оксана неохоче відклала книжку і взяла трубку, кинувши матері виразний погляд. Та нарешті зрозуміла, що заважає, і вийшла. Оксана ж не сумнівалася – мама точно стоятиме за дверима й підслуховуватиме.
Хвилин п’ять вони з подругою балакали про всяке. Потім Яринка сказала, що запрошує її на святкування дня народження в суботу на дачу.
— У тебе ж він був місяць тому? — здивувалася Оксана.
— Та яка різниця? Я готова святкувати його щодня. Це просто привід зустрітися.
— А чого просто так не зустрітися? — поставила запитання Оксана.
— Ні, має бути інтрига, передчуття. Приїжджає друг мого Вітька з Німеччини. Він не знає, коли в мене день народження, і може відмовитись зустрітися просто так. А свято — це вже серйозно. Марічка, ну, моя подруга, пам’ятаєш? Вона аж пищала, коли дізналась, що він їде. Він там чи режисер, чи ще хто, неважливо. У кіно крутиться. А Марічка мріє зніматися. Чипляється, як реп’ях, спокою не дає.
— Ага, зрозуміло. А я тобі навіщо?
— Ну як же? День народження ж! — Яринка почала дратуватись через нерозуміння подруги.
— Для масовки? — здогадалася Оксана. — А чого на дачу? Сніг же ще не розтав.
— Не тупи, Окс. Щоб не втік, — засміялася Яринка, дуже собі задоволена. — То поїдеш? Розважимось, шашлики спектим. У нас там ще ялинка стоїть. Після Нового року так і не дістались її прибрати. Ну, будь ласка, заради мене… — сказала Яринка, і Оксані відразу уявився її надутий вираз.
— Гаразд, — зітхнула вона.
Вона погодилася, бо до суботи ще чотири дні — за цей час може трапитись усе що завгодно. Наприклад, вона захворіє, чи Яринка, і поїздка скасується.
Оксана поклала телефон, і одразу в кімнату зайшла мама.
— Куди вона тебе кличе?
— Мам, ти ж чула, — усміхнулася Оксана.
Мати анітрохи не зніяковіла.
— От і поїдь. А то вічно вдома сидиш. Скоро сорок, а ти не заміжня. Я онуків не діждусь.
— Мам, женихи не проліски, на городі не ростуть, — пожартувала Оксана. — Мені ще тридцять два, цілих вісім років до сорока. А діти мають народжуватися з кохання, а не тому, що тобі онуки потрібні…
Матір стиснула губи, махнула рукою і вийшла, але за секунду повернулась і знову стала перед Оксаною.
— Цілими днями читаєш. Живеш чужим життям, а своє проходить повз. Книжки за чоловіка не видадуть. Час іде…
— Ти ж чула, я поїду. Привезу тобі онуків звідти, — знову пожартувала Оксана.
Мати образилася і похитала головою.
— Вибач, мам… — Оксана встала з дивана і обійняла її.
У п’ятницю знову подзвонила Яринка, нагадала про поїздку, сказала одягнутися гарненько, аби перед іноземним гостем сорому не зазнати, і що вони з чоловіком чекатимуть біля її дому о сьомій.
— Чого так рано? — обурилася Оксана.
— Дорога, дачу прогріти треба, все приготувати… До вечора ледь встигнемо.
О шостій ранку пролунав будильник. Оксана не могла згадати, навіщо завела його так рано у вихідний. Потім зайшла мати і сказала, що сніданок готовий.
Оксана згадала про дачу, про день народження й стогнуче зідхнула. Прощай, спокійна субота. Вона поплелась у ванну. Коли через годину вийшла на вулицю, біля під’їзду вже стояла машина Яринчиного чоловіка. Оксана сіла на заднє сидіння й похмуро привіталася.
— Ну не хмурся. Можеш поспати, поки їдемо, — ласкаво дозволила подруга.
Увесь шлях Яринка цвірінькала. «Як Вітько з нею взагалі живе?» — подумала Оксана і швидко задрімала.
У дачному селищі було гарно і пусто. На ділянках лежав незайманий сніг, тільки на дорогах темніли сліди від шин. Значить, у цій красі вони не одні.
У будинку дійсно стояла велика штучна ялинка. На хвилину Оксані здалося, що вони опинилися два з половиною місяці тому, і зараз зустрічатимуть Новий рік. Вітько одразу взявся за піч, запахло дровами, смолою і дитинством.
Не встигли добре розгорітися дрова, як під’їхали ще дві машини. Оксана з Яринкою дивилися у вікно, як з однієї вийшли знайомі парубки і Марічка, а з другої — високий незнайомець у окулярах.
— Це той режисер? Щось не дуже схожий, — поділилася сумнівом Оксана.
— А ти багато режисерів у житті бачила? — запитала Яринка.
Компанія йшла до будинку. Марічка скакала, як козеня, провалювалася в сніг і реготала. Своїм голосним сміхом вона повідомила про свій приїзд усім, хто вирішив провести вихідні тут же.
— Годі витріщатися, — сказала Яринка і перша відійшла від вікна.
Павло взяв Оксану за руку, подивився їй у вічі і прошепотів: “Ти моя найкраща історія, і ми ще напишемо її разом до кінця”.